Розділ 16

Ксанта сама не зрозуміла, як вирвалася з не особливо міцної хватки провісниці і кинулася до виходу. Вона не знала, куди біжить, знала лише від чого — від правди.

Правди, яка заскочила її зненацька. Заскочила в найгірший момент — у момент, коли вона проживала день на згадку про сестру. Жила для неї, а не для себе.

Думки змішувалися, штовхали її вперед. Якнайдалі від місця, де в ній визнали двоєдушницю. Кудись, де буде безпечно, щоб перевести подих і все обміркувати. Кудись…

— Стривай!

Чужі пальці вчепилися в зап'ястя дівчини.

Несподівано. Різко. Налякавши її до похолоділих кінцівок.

Озираючись, вона очікувала побачити будь-кого. Навіть Штефана, який передумав і вирішив вислужитися перед короною, повернути втікачку назад.

Але за спиною Ксанти стояла та сама провісниця. У чорній сукні, з розпатланим волоссям, захекана. Вона гналася за двоєдушницею зі спритністю, що властива тільки молодим.

— Відпустіть, — прошипіла Ксанта, небезпечно звузивши очі.

— Я хочу допомогти, — задихаючись після бігу, прошепотіла та. Її слова тонули в галасі нічного свята, але двоєдушниця їх почула.

— Мені не потрібна ваша допомога, — дівчина висмикнула руку. — Як ви дізналися…

— Ти не перша, від кого зрікаються в їхньому поселенні, — дивлячись прямо в очі Ксанті, відповіла та. — І ти не перша, кому допомагають «Бродяги». Ми допоможемо тобі, а ти допоможи нам. У бродячому цирку тебе шукати не стануть, хто б тебе не переслідував.

— Ні.

Коротко і різко сказавши це, вона відвернулась і поспішила сховатися у натовпі. Мабуть, тоді Ксанта вперше пошкодувала, що викинула плащ Штефана. Зараз їй дуже хотілося натягнути каптур на голову, щоб сховатися від світу хоча б за допомогою тканини.

***

Штефан стояв біля невисокої яблуні, спостерігаючи за тим, як двоє двоєдушників у віці тринадцяти зим виконують поставлене перед ними завдання.

Індивідуальні заняття між двоєдушниками розпочалися сьогодні. З сьогоднішнього дня перед чоловіком стояло завдання: зміцнити зв'язок між своїми учнями настільки, щоб їхні душі могли працювати разом. Але й послабити настільки, щоб загибель одного не спричинила смерть іншого. Мабуть, короні не припало до душі те, що вони вже втратили двох.

— Тепер закликайте їх, — голос учителя пролунав над заднім двором вежі, де й проходило заняття.

Хлопчаки переглянулись, синхронно сіли на траву спиною до спини та заплющили очі. За мить поряд з одним із них прямо з повітря виник величезний жовтоклювий орел, а поряд з іншим — сірий пес.

— Чудово, — Штефан переконався, що душі повністю прокинулися і зайняли місце на землі. — Ви розумієте мене?

Пес схилив у голову у відповідь на це запитання. А орел змахнув крилами, пускаючи повітря хвилею.

— Ваше завдання: потрапити в те приміщення, та знайти дещо, що потрібно мені, — чоловік вказав на невелику кам'яну прибудову. — Зробити ви це зможете лише разом, поєднавши свої сили. Давайте.

Вчителю залишалося лише спостерігати, як учні утримують другі душі у світі, як управляють ними. І як намагаються зрозуміти, що їм потрібно зробити, щоби виконати завдання.

Але все це було поки що простою дрібницею. Їм ще багато чого доведеться навчитися, перш ніж вони зможуть хоч щось зробити на полі бою або в стані ворога. Їм ще доведеться навчитися розуміти, коли яку душу краще використати. Зрозуміти, як черпати силу для своїх заклинань не лише з природи, а й з інших душ.

І зрозуміти, як перемагати магів, які фактично сильніші за них.

Якщо це, звісно, знадобиться.

Заняття тривало довше, ніж сподівався Штефан. Двоєдушники провозилися з поставленим завданням на годину довше. Але все ж таки впоралися, утримали другі душі, змогли їх контролювати. Орел прослизнув у знайдену дірку в даху, відкрив замок і дав шлях собаці, яка за запахом знайшла потрібний предмет і принесла його вчителю.

— Ви добре впоралися, — промовив чоловік, коли двоєдушники, що сиділи на землі, розплющили очі, а їхні другі іпостасі розчинилися в повітрі. — Я повідомлю про день нашого наступного заняття. А поки що не припиняйте покращувати свої навички.

Розпрощавшись із учнями, Штефан подався до себе. Йому треба було підготуватись до завтрашньої лекції. Декілька днів тому двоєдушники зібрали відомості про те, як можна послабити або, навпаки, посилити зв'язок між їхніми парами. І з завтрашнього дня Штефан мав перейти до практики з цієї теми.

Однак у кімнаті на двоєдушника чекав сюрприз. Лист, на який він не чекав. Остання доповідь він відправив нещодавно, питань щодо неї також не мало бути. Але все ж таки конверт з червоною сургучною печаткою лежав на вузькому письмовому столі.

Двоєдушник зламав ту, витяг складений аркуш паперу і пробіг поглядом по рівних рядках.

У першу мить йому здалося, що він неправильно зрозумів отриманий наказ. Але після повторного прочитання всі сумніви відпали — його підозрювали.

«Корона прагне дослідити помилку, щоб не припуститися її знову. Нам відомо, що саме ви, Штефан Торваль, проводили спалення тіл учениць Ксанти та Тесси. І саме ви займалися похованням їхніх кісток. Ми вимагаємо, щоб ви дістали їх та відправили нашим магам для проведення досліджень».