Розділ 14

— Так не буває, — пробурмотіла Ксанта, повільно підводячись із землі.

Вона не концентрувалася. Дихала. І при цьому кінь, що з'явився перед нею, нікуди не зник. Просто дивився перед собою і не рухався.

Двоєдушниця простягла руку, торкнулася морди кобили і відчула дотик. Ніби була одразу і тут, і там.

Збита з пантелику, вона спробувала подумки наказати коню поворухнутися. І той… переступив з ноги на ногу. Кліпнув очима і знову зустрівся з Ксантою поглядом.

Те, що відбувалось зараз, йшло врозріз з усім, що знала двоєдушниця. Тому що їй з народження твердили, що двоєдушник не може бути в двох тілах одночасно. Його друга душа прокидається, коли засинає перша. Тоді магія створює тіло для другої душі. Тіло, яке так само реально, як і людське.

— Кінь, — пробурмотіла дівчина, прибираючи руку від морди. — Велика ж душа ховалася від мене весь цей час.

Вона зморгнула. І силует, що стояв перед нею, розпався на дим, розтікаючись тонкими струмочками в повітрі.

Тепер вона знала більше. Але відповіді на деякі питання так і не змогла знайти. Навіть не здивувалася, що зараз з першого разу змогла покликати другу душу. Не відчула того захоплення, на яке чекала. Всередині двоєдушниці зяяла порожнеча.

Тієї ночі Ксанта спала так само, як і раніше. Уривками. Із кошмарами. А вранці знову вирушила в дорогу.

Першим свідомо прийнятим рішенням було — позбутися плаща Штефана. Нехай той і був теплим, необхідним. Але він нагадував Ксанті про те, що завдавало їй болю. Тому плащ вона залишила на одній із галявин, на якій зупинялася на ніч.

Наступним став вибір шляху. Це перші кілька… а скільки вона вже була у дорозі? Декілька днів? Тижнів? Ксанта й сама не змогла відповісти на це питання. Вона не відчувала часу. Здавалося, що тільки-но за спиною залишився заїжджий двір, до якого привів її Штефан. Але сукня, яку вона носила, вже добряче потріпалася, волосся було брудним і обліпило обличчя пасмами. Не надто врятувало ситуацію навіть купання в річці. В річці, вода якої була настільки холодною, що дівчина потім ще довго не могла зігрітися.

Другим свідомим її рішенням був вибір шляху. Це сталося біля дерев'яного покажчика на роздоріжжі. Дві широкі стрілки вказували на великі дороги, одна з яких вела до столиці, а друга — до міста Ошаур.

Незважаючи на всі вказівки Штефана, Ксанта обрала дорогу на Ошаур. Вона втомилася блукати стежками, на яких не зустрічалося інших мандрівників. Втомилася харчуватися ягодами та спати на землі.

У неї були гроші і мета, що за цей час встигла чітко сформуватися.

Ось тільки, як невдовзі виявилося, грошей учитель дав їй досить мало. Це у купця, який привозив товар до її рідного села, все можна було купити за безцінок, а ось у великому місті ціни виявилися зовсім інші.

— Тридцять срібних монет! — гаркнула на неї торгiвка з-за прилавка з речами.

Ксанта стояла на великій круглій площі, вимощеній каменем. Навколо снували люди, раз у раз з гуркотом проїжджали криті візки, смерділо рибою та протухаючим м'ясом.

—  Скільки? —  Не повірила своїм вухам дівчина.

—  Глуха? — охнула жінка, покосившись на ту, кого з першого погляду визначила як жебрачку, і зараз дуже уважно стежила за руками дівчини, яка вказувала на новеньку сукню з коричневої, не найприємнішої на дотик тканини.

Жінка відкашлялася і повторила в кілька разів голосніше:

— Тридцять срібних монет!

Ксанта насупилась і відступила від прилавка. У гаманці, який дав їй Штефан, було лише три срібні монети та чотири мідні.

Може, ще й тому він радив їй не йти до великих міст, просто тому, що за ті гроші, що їй дали, навіть кімнату на ніч не винаймеш.

Жіночка видихнула, тільки коли дивного вигляду дівчина відступила від прилавка і загубилася у натовпі.

«Зараз у когось гаманець зріже», — подумала та, похитавши головою. А вже за мить забула про дивну жебрачку, яка марно витратила її час.

Ксанта ж тим часом пробиралася крізь натовп на площі, кусаючи губу і думаючи про те, де б заробити грошей. На одяг, їжу та ночівлю. І бажано швидко.

Про зовнішній світ вона знала лише з оповідань та історій, які чула у вежі. У її рідному поселенні все було чітко та ясно, у вежі теж. А тут… тут суцільна плутанина.

— Риба! Свіжа риба! — пролунало збоку. Та так голосно, що дівчина від несподіванки підстрибнула. — І м'які булочки! Булочки! Тільки у крамниці Октаруса!

Натовп на кілька хвилин розступився, і двоєдушниця побачила володаря такого пронизливого голосу. Ним виявився високий чоловік із гострими темними вусиками. Яскрава синя сорочка навипуск і вузькі фіолетові штани настільки не поєднувалися між собою, що можна було подумати, що він одягався без дзеркала.

Але зовнішній вигляд вуличного глашата на те і був розрахований. Йому вдалося привернути увагу дівчини. Не тільки до себе, а й до великої дошки оголошень, встановленої в центрі площі біля статуї з трьома рибами, що встали на хвости.

Ксанта зупинилася біля неї, намагаючись ігнорувати крики чоловіка, який продовжував розповідати про прекрасну лавку з найсвіжішою рибою та пишною здобою, і почала переглядати оголошення.