Розділ 13

Ксанта почувала себе так, ніби як і досі перебувала у трансі. Повз неї майоріли краєвиди, змінювалася температура, щось відбувалося. Але все це для неї  було як у тумані. Як уві сні.

Вона б зараз все віддала, щоб це й справді виявилося сном.

І Штефан, який робив усе, щоб вивести дівчину непоміченою, також був би для неї сном. Якби Ксанту запитали, вона не відповіла б, як саме їм вдалося вийти за стіни. Яким дивом чоловікові вдалося провести її повз вартових. Як саме вони дісталися невеликого села на тракті і чому незабаром опинилися в затхлому сирому номері на другому поверсі.

Ксанта пам'ятала лише те, що чоловік видав їй чорний довгий плащ, недостатньо теплий для ночей. І вклав у руку мішечок із монетками.

Він їй нічого не сказав. Чи сказав, але Ксанта не почула. Таке також могло статися.

Штефан пішов, кинувши на двоєдушницю останній погляд через плече. І в ньому дівчина прочитала дуже багато з того, що він хотів би їй зараз сказати, але з якихось причин не зміг.

Двері за ним зачинилися, відрізаючи шлях назад. Для обох.

Ксанта не роздягаючись, звалилася прямо на постіль, що пахла соломою, і заплющила очі. Наодинці їй стало гірше. Монстри, які пожирали її зсередини, повернулися. Монстри, імена яким були жах, горе та сумнів. Але разом із ними в душі двоєдушниці починав спалахувати і несміливий вогник гніву, який пробудив Штефан. Вогник, який незабаром переросте в справжнє полум'я і поглине всі інші почуття.

Але до цього ще треба було трохи пожити.

Ксанта разом зі свома внутрішніми монстрами поринула в сон, який незабаром перетворився для неї на кошмар.

Їй снилася Тесса, яка тікала від неї, сміючись. Ховалася за деревами, створеними з туману, не дозволяла зловити себе за руку. А Ксанта гналася за нею, до гару в легенях, до присмаку крові на язику. Але так і не могла наздогнати.

Ранок дівчина зустріла рано. Вона звикла так прокидатися, не встигнувши відпочити. Але до почуття самотності, яке приголомшило її з першими променями сонця ще не звикла.

— Тесса, — прошепотіла вона, ніби звучання її імені щось могло змінити.

Спустила ноги з ліжка і зробила крок до чаші для вмивання. Над нею висіло невеличке дзеркальце, в якому важко було і власне обличчя розгледіти.

Ксанта зірвала його зі стіни та піднесла до очей. Розглядаючи сама себе. Себе та Тессу.

«Тільки волосся у Тесси було іншим, — подумала Ксанта, пропускаючи пасмо крізь пальці. — Без сивини. Чорне. Блискуче. Я вже на неї не схожа.

Рамка дзеркала тріснула в руках двоєдушниці. Гострий край пропоров долоню. І цей біль протверезив.

У пам'яті з'явилися настанови Штефана. Їй треба було тікати. Опинитися якнайдалі від вежі за найкоротший термін. Триматися якнайдалі від великих доріг.

Але все це зараз здавалося їй таким неправильним. Вона й справді збиралася тікати? Переховуватись? Шукати сенс у порожньому самотньому житті?

Ксанта заворожено дивилася на кров, яка повільно стікала по руці з порізу, і кусала нижню губу.

«Чого хотіла б Тесса?» — спитала вона сама себе і за мить розсміялася крізь сльози.

Відповідей на це питання було кілька. Але чого б Тесса точно не хотіла, то це щоб сестра була мертвою.

Саме ця думка штовхнула двоєдушницю в спину і змусила вийти з кімнати, яку винайняв для неї Штефан. З речей у двоєдушниці був лише плащ та мішечок із грошима. Скільки там цих грошей вона не рахувала. Це її зараз хвилювало в останню чергу.

Опинившись на вулиці, вона знайшла очима дерев'яний покажчик на перехресті і ухвалила перше рішення. Найпростіше і найважче у всьому її житті. Вона обрала дорогу, якою збиралася йти. Куди й навіщо, Ксанта поки що не знала. Вона просто пішла, щоб не залишатися на місці, щоб не спокушати себе.

Десь там, за спиною, височіла величезна чорна вежа, де на світанку Штефан Торваль спалив тіло Тесси, відправивши обидві її душі до Двуликого. І де б не знаходилося його притулок, Ксанті хотілося вірити, що сестра здобула там щастя.

У порожньому блуканні стежками пройшли довгі три дні. Ксанта ночувала просто неба, хоч і було ще холодно. Їла раз на день, збираючи перші ягоди зі знайомих їй кущів. І просто рухалася.

Їй до божевілля хотілося повернутися. Впасти на коліна перед батьківським домом, розповісти мамі про все, що сталося з її доньками. Про все те, до чого привело рішення цілого села у відповідь на ультиматум корони. Але разом із тим Ксанта розуміла, що їй не можна додому.

Якщо Штефан не збрехав їй знову, всі думають, що вона померла. А в селі хтось та проговориться про її повернення. Хтось та донесе про те, що одиначка прибилася до рідних. І тоді вона точно не зможе помститися за смерть сестри. Нікому з тих, хто до цього справді виявився причетним.

Двоєдушниця з усієї сили вчепилася в ідею помсти, яку так ніяково запропонував їй Штефан. І вже не могла від неї відмовитись. І нехай десь на задвірках свідомості вона розуміла, що Тесса зовсім не цього хотіла б, відступити не могла.

На п'ятий день ночівлі просто неба Ксанта згадала ще одні слова, які сказав їй Штефан. А саме про те, що її друга душа прокинулася. Сталося це до або після смерті Тесси, вона не знала. І не була певна, що хоче знати. Але що точно хотіла дізнатися дівчина, то це що за норовиста друга душа їй дісталася від Двуликого, що відгукнулася тільки зараз.