Розділ 11

— Пам'ятаєш, як тоді було весело? — Тесса штовхнула сестру в плече і засміялася.

Ксанта відповіла їй легкою посмішкою і підняла очі догори, роздивляючись блакитне небо. Декілька пухнастих білих хмар, що ліниво пливли по ньому, знесло поривом вітру. І зараз дівчині нічого не заважало і уявляти, що їй бачаться далекі світи, які ховаються десь там. За небесами.

—  Мені не вистачає тут річки, —  пробурмотіла Тесса, опускаючись на зелений килим трави поряд із сестрою.

Земля ще не повністю прогрілася, але рослини вже пробилися та заполонили собою все, що могли. Теплолюбні квіти ще не розпустилися, але їхні бутони налилися і були готові розкритися, як тільки весна зробить крок ще ближче до літа.

— Мені тут багато чого не вистачає, — відповіла Ксанта. — Сім'ї, друзів… як гадаєш, Лорт із Вортом про нас забули?

—  Не думаю, —  посміхнулася Тесса. — Упевнена, ми з ними ще зустрінемося.

— Сподіваюся на це.

Сестри помирилися майже відразу після сварки, яка віддалила їх ще більше. І зараз намагалися налагодити спілкування. Повернути те, що втратили. Принаймні саме так здавалося.

Тесса потяглася і поклала голову Ксанті на плече:

— Як гадаєш, нам тут дадуть провести свято Дволикого?

— Вони не посміють відмовити двоєдушникам у цьому, — хмикнула дівчина, смикнувши сестру за пасмо. — Вони ж не хочуть бунту.

— Двоєдушники хіба вміють бунтувати? — хмикнула Тесса. — У всіх селищах проголосували за те, щоб підкоритися короні. Про який бунт тут взагалі може йти мова?

— А чи про всі поселення ми знаємо? — задумливо прошепотіла її сестра.

—  Про що ти? — двоєдушниця відсунулася і зазирнула сестрі у вічі.

Ксанта тільки плечима знизала:

— Та так, просто думки. Адже ніхто так і не впізнав Штефана.

— Може ті, з ким він жив в одному селищі, були надто малі, щоб знати його, — Тесса віддзеркалила рух сестри, так само знизавши плечима. — Цікаво, чому його брат не приїжджає? Все ж таки не вірю в те, що двоєдушники можуть довго бути так далеко один від одного.

— Угу, — буркнула Ксанта. — Чекаємо на лекцію про зв'язок двоєдушників, яку він нам обіцяв. Можливо, це проллє світло.

Сестра хмикнула і штовхнула Ксанту в бік:

— Ага, чекали-чекали, та й годі сказали, — пирхнула дівчина. — Він нам так про прокляття дзеркального місяця і не розповів.

— За його версією, його не існує.

— І ти віриш у це?

— Не знаю, — Ксанта встала. Подала сестрі руку. — Може, ну його, цього Штефана? Я бачила м'ячик у Горрди під ліжком. Що скажеш?

Тесса променисто посміхнулася:

— Що Горрда нам його не дасть.

— А ніхто й не збирався питати, — підморгнула двоєдушниця і потягла сестру за собою.

***

— Я отримала повідомлення, — дівчина переховувалась у тіні коридору. Кілька палаючих на стінах смолоскипів не вихоплювали ні її обличчя, ні постаті.

Але голос можна було впізнати. Особливо тим, хто її добре знав.

— І якою буде твоя відповідь? — Чоловік не ховався. Він стояв у світі. Не боявся, що його побачать чи впізнають. — Чи змінився він з того осіннього дня, коли ти вперше прийшла до мене?

Тиша повисла в коридорі. Дівчина охопила себе руками. Вона тягла час не для того, щоб потягнути його. Вона знала, якою буде її відповідь. Але страх все одно охопив двоєдушницю, змусивши завмерти на кілька хвилин і згадати той день, про який їй щойно нагадали.

Тоді стояла вітряна холодна погода. Зима вже стукала у вікна, але поки що її не пускали, проводжаючи останні дні осені. Тоді Тесса знову говорила із сестрою, розуміючи, що заняття нічого не дають. І з хоробрістю, яка зазвичай їй не була притаманна, Тесса знайшла Штефана і попросила про розмову.

Того вечора її голос звучав тихо, але рівно. Вона не поспішала, не запиналася. Вона чітко і ясно висловила думку, що готова на все, аби викладач зміг допомогти її сестрі. Вона готова на все, щоб Ксанта була щасливою.

Але тоді Штефан відправив її спати. Не дав надії. Не дав змоги допомогти.

А нещодавно написав записку, в якій сказав, що дещо змінилося.

— Я готова допомогти сестрі, — промовила Тесса, коли Штефан вже готовий був зробити крок назад і залишити дівчину наодинці з її сумнівами. — Я зроблю все, що потрібно.

— Все? — чоловік смикнув куточком рота, з викликом дивлячись на дівчисько.

А вона… вона повелася так, як зробила б Ксанта. Повільно підняла голову і зустрілася поглядом із викладачем:

—  Так. Все.

— Навіть не спитаєш мене, що тобі доведеться робити?

— Ні, — вона похитала головою, сховавши за цим жестом тремтіння, яке пробігло по тілу. —  Минув цілий рік, а моя сестра досі не змогла розбудити другу душу. Якщо я чимось можу допомогти. Я це зроблю.

Штефан підібгав губи. А потім зітхнув і відступив на крок, жестом пропонуючи Тессі пройти за ним: