Розділ 9

Розпач. Крижаний. Всепоглинаючий. Саме він переслідував Ксанту з моменту приїзду до вежі. І коли Ренрік зміг пробудити другу душу раніше за неї... він просто втопив в собі двоєдушницю. Двоєдушницю, яка не мала права зараз так навіть називатися.

Залишок того заняття пройшов для Ксанти, як у тумані. Вона не могла більше поринути в транс, не могла заспокоїтися і тільки стежила за тим, як Ренрік, що переселився в тіло вовка, досліджує приміщення.

Сам хлопець ще був у трансі. Він так і не розплющив очей до останнього моменту. А коли заняття добігло кінця... просто встав і пішов. Нічого не сказавши ні Ксанті, ні Штефанові.

— Приходь завтра, — ці слова належали викладачеві. Але дівчину від них тільки смикнуло. Вона блискавкою вилетіла за двері, відчуваючи, як сльози образи та злості стягують зашморгом горло.

Наступного ранку вона не прийшла до Штефана. Просто не змогла себе змусити. Тесса бачила, що сестрі погано. Проте розпитувати не стала. Знала, що це може зробити лише гірше.

Так минув тиждень. Звичайні заняття, задоволені обличчя довкола та повне засмучення в душі Ксанти.

— Так! Ти! — новий ранок почався для двоєдушниці без другої душі з того, що над її ліжком нависла огрядна постать Таїлії — доглядачки, як називали її пошепки дівчинки. — На тебе чекає майстер Штефан. Мені донесли, що ти опираєшся своїй природі. І пропускаєш заняття!

— І що ви з цим зробите? — Ксанта навіть не потрудилася встати, тільки ковдру підсмикнула вище і зиркнула на доглядачку. — Виженете мене з вашої вежі?

— Ах ти невдячне дівчисько! — удар клюкою об підлогу приголомшив усіх, хто вже не спав. І розбудив тих, хто навчився спати навіть у галасі. — Та як ти смієш так поводитися?! Корона чекає від тебе покори та послуху! Підіймай своє жалюгідне однодушне тіло та йди до того, хто може тобі допомогти!

— Не смійте. Так. Зі мною. Розмовляти!

Ксанта сама не зрозуміла, як опинилася на ногах. Як розвела убік руки. І як між її пальців заблищали блискавки.

Протверезіння прийшло разом зі страхом, який вона прочитала в жовтих очах доглядачки. І тоді вона зрозуміла. І що вона зробила. І що сказала.

Але замість вибачень, які мали піти за цим неконтрольованим спалахом, дівчина тільки підхопила сукню і пройшла повз, прямуючи в купальню.

А в голові так і звучав голос Штефана, який спізнився на перше заняття і прямо з порога заявив, що вибачатися не збирається і учням своїм не радить.

До цього самого Штефана Ксанта так і не потрапила того дня. Натомість наступного ранку вже стояла перед аудиторією, в якій проходили всі їхні заняття. Дівчина не знала, чи прийде викладач після стількох пропусків з боку його єдиної учениці, чи ні. Але він прийшов. Звісно ж, спізнився. Як і завжди. І, як завжди, не вибачився. Тільки-но відчинив перед ученицею двері і жестом запропонував увійти.

— Я радий, що ти вирішила продовжити наші заняття, — вчитель заговорив першим, коли учениця мовчки опустилася на стілець. — Мені зрозумілі твої почуття. Але я вірю, що і для тебе не все втрачено.

— Мені б твою впевненість, — прошепотіла вона, але на вчителя так і не поглянула.

— Ксанто, — Штефан підсунув стілець, замість того, щоб дістати пляшечку зі зіллям зі свого столу, сів навпроти, — ти не проста людина. Тобі підвладна магія. Ти можеш творити справжні чудеса. І якщо ти можеш закликати блискавки, думаєш, що не зможеш покликати другу душу? Просто тобі щось заважає. І як тільки ми знайдемо причину, ти зможеш стати ще сильніше, ніж зараз.

Дівчина звела очі на чоловіка, який чи не вперше звертався до неї таким тоном. Чи не вперше намагався підбадьорити саме її.

— Ми ж перепробували вже все. Хіба ні?

— Далеко ні, — усміхнувся Штефан, дивлячись двоєдушниці в очі. — Хочеш, розповім тобі одну історію?

— Так, — вона знизала плечима, не знаючи, про що йтиметься.

Штефан смикнув куточком рота і сказав:

— Але пообіцяй, що це буде наш секрет, добре?

— Добре.

На мить Ксанті здалося, що вчитель уже пошкодував, що вирішив провести це заняття саме так, але Штефан заговорив:

— Я знаю, що про мене говорять учні. Чую питання й про те, де мій брат. І про те, що мене не знає ніхто з двоєдушників, бо не бачив у своєму селі. Що? Не дивись так на мене. Чи ти думаєш, що я не чую шепоту за спиною?

Він посміхнувся. А потім відкинувся на спинку стільця і продовжив:

— Ніхто з вас не може мене знати. Тому що я з місця, про яке ви не знаєте. Так, двоєдушники живуть закритими селами та підтримують зв'язок між собою. Але є також місця, які закриті навіть від інших двоєдушників. Я з того. І з такою проблемою, як у тебе, там стикаються постійно. Важко сказати, через що другі душі там прокидаються менш охоче, але повір, я і сам пройшов через те, через що зараз проходиш ти.

Ксанта насупилась, намагаючись зрозуміти сенс почутого:

— Тобто і твоя друга душа прокинулася не одразу?

Це питання зірвалося з її губ шелестом.

— Так, — чоловік кивнув. — Ой, як не одразу. З такими, як ми, у моєму поселенні вміють працювати. Вміють пробуджувати другі душі. Різними способами. І рано чи пізно кожен двоєдушник отримує другу душу. Є ще купа способів, які ми не спробували.