Розділ 8

— Ну що там, кажи? — Тесса провела рукою по лобі, стираючи піт.

Цього місяця жереб відправив сестер працювати на кухні. І це був справжній жах. Ці стіні з моменту свого сворення не бачили стільки порізаних пальців та овочів, що підгоріли. А огидний запах гару ввібрався в каміння на довгі сторіччя і не факт, що колись вивітрится. 

Мабуть, не тільки дівчата, а й інші учні мріяли про день, коли вже настане весна і цих невміх відправлять на іншу роботу.

— Все так само, — скривилася Ксанта, беручись за ніж. — Ми так само розмовляємо. Обговорюємо…

Тесса підібгала губи, дивлячись на спину сестри, яка згорбилася над столом.

— Штефан каже, чому з вами трьома складніше? — Обережно поцікавилася вона.

— Тому що ми старші, — знову скривилася Ксанта, не озирнувшись. — Але якщо решті ці зустрічі та розмови допомогли, то й нам допоможуть.

Тесса не бачила, як її сестра до крові закусила нижню губу, щоб не зірватися і сказати нарешті правду.

Для Ксанти це було справжнім випробуванням — зберігати секрети від рідної сестри. Умовчувати, що вже кілька тижнів замість розмов вони приймають незнайоме зілля. Усього по краплі. А потім медитують утрьох, намагаючись розбудити свою другу душу.

Але поки що ні в неї, ні в Ренріка з Леєм результату не спостерігалося. Штефан підбадьорював їх, допомагав і спрямовував. Наче йому самому було важливо, щоб у цих трьох нарешті все вийшло.

— Сподіваюся, ми сьогодні нікого не отруїмо, — пробурмотіла Ксанта, намагаючись звести тему двоєдушності нанівець.

Тесса засміялася:

— Таїлія нам тоді голови відкрутить. І скаже, що так було.

— Вона ж чимось керувалася, призначаючи нас сюди, — чмихнула та, відкладаючи від себе ніж.

— Ого! Сьогодні без жодного порізу! — Підробила її Тесса.

Ксанта у відповідь показала язика і засміялася.

А потім так само швидко відвернулася.

Їй було соромно дивитися в очі найріднішій людині і так відкрито брехати. Тесса це ніби відчула, підібгала губи і нарешті прийняла рішення, яке так довго чекало свого часу.

***

Весна настала набагато швидше, ніж всі очікували. Просто одного ранку замість завивання завірюхи за вікном почувся перестук крапель. Льоди та сніги танули, перетворюючи землю на бруд, оголюючи дерева та кущі, дозволяючи дихати вільніше.

Двоєдушники продовжували навчання. Заняття з фізичної підготовки перемістили на двір. Їх змушували бігати, стрибати, потім запровадили тренування на дерев'яних мечах. Викладав їх великий чоловік із тонкими вусиками та широкими бакенбардами. Від дівчат він на своїх заняттях вимагав не менше, ніж від хлопчиків. І завжди був незадоволений.

— Та скільки можна? — Ксанта зігнулася, намагаючись перевести подих. Рука з дерев'яним мечем безвольно повисла вздовж тулуба.

— Давай швидше, поки він не дивиться, — шикнув на неї Ренрік, з яким вони сьогодні стояли в парі.

Тессу поставили проти Лея.

Це було перше тренування, коли їхні пари, створені світом, розбили та поставили проти інших двоєдушників.

— Мені… бракує… повітря, — прохрипіла дівчина, хапаючи ротом повітря. — Зараз…

— Це, на вашу думку, тренування?! — голос викладача пролунав просто над головою. — Навіть діти справляються краще за вас, Ксанто! Вам має бути соромно!

— Мені дуже соромно, — прохрипіла дівчина, випростуючись. — Чи можу я попити води?

— Ні! Жодний бій не буде перерваний для того, щоб ви вгамували спрагу! Ренрік…

Той погляд, який вчитель спрямував на хлопця, був набагато красномовніший за будь-які слова. Якщо учень зараз не відновить тренування, йому не буде солодко.

— Я б теж не відмовився від води, — сказав хлопець, встромивши дерев'яну зброю в пухку землю. І тільки тоді Ксанта помітила, як по обличчю її опонента стікає піт.

Незважаючи на те, що на вулиці було ще холодно.

— Жодних по…

Гнівні слова викладача були перервани тихим жіночим писком. А потім ще й дитячим криком.

— Лей! — Ренрік першим зрозумів, що сталося. Відчув це. Зірвався з місця і з останніх сил кинувся до брата, який мить тому втратив свідомість.

***

— Що взагалі трапилося? — Ксанта тупцювала біля вікна, наприкінці коридору були двері, за якими зник їхній викладач із двома лікарями та Лейєм на руках.

Ренріка туди не пустили. Він стояв поруч і скляними очима дивився на нічим не примітні двері.

— Я не знаю, — Тесса заломила руки. Її очі блищали. — Ми просто відпрацьовували удари. А потім… він… він…

У дівчини перед внутрішнім поглядом знову з'явилася та картина, яка ніяк не піддавалася поясненню. Очі Лея закотилися, продемонстрував білки, рот відкрився, язик вивалився. А сам хлопець звалився на землю, як курний мішок, не видавши жодного звуку.

— Лікарі вже там, — Ксанта спробувала підбадьорити Ренріка.