Розділ 5

— Не розумію я цього, — бурмотіла Ксанта, копаючись у землі.

— Просто ти мала рацію, — так само тихо відповіла її сестра, простягаючи дівчині лопатку для викопування рослини.

Цей місяць вони мали працювати в теплицях. За десять днів роботи вони обидві навчилися висаджувати незнайомі їм рослини та збирати врожай. Це було не так вже й складно. І за цією справою вони могли поговорити.

— Погано, що я мала рацію, — озвалася Ксанта, кинувши погляд через плече.

Таїлія ще не прийшла їх забирати, а решта дівчаток була надто зайнята, щоб їх підслуховувати. Працівники теплиць вийшли на двір, залишивши дітей доробляти видані їм завдання.

— Ще є надія, минуло не так багато часу…

— І за цей час у нас було лише одне заняття, хоч якось пов'язане з магією та нашими особливостями, — Ксанта з силою встромила лопату в пухку чорну землю. — Вони не навчать нас, Тес. Нічому з того, чого ми могли б навчитися... вдома…

— Три зими, — прошепотіла Тесса. — Потрібно почекати лише три зими і, якщо все буде гаразд, нас відпустять додому.

— Ти в це віриш? — зігнула брова Ксанта.

Сестра їй не відповіла.

Після роботи у теплиці всім учням корони виділявся вільний час. Діти могли читати книги, спеціально зібрані для них у бібліотеці, якщо, звісно, вміли. Могли гуляти чи грати. Вони мали часткову свободу вибору у цей час. Але вона закінчувалася біля стін, що захищали внутрішній двір. За ворота ступати їм заборонялося.

Та й не змогли б вони це зробити. Варта була на дозорних вежах і вдень, і вночі, що ускладнювало навіть думку про можливість втечі. Втечі, на яку ніхто з дітей не міг би і наважитися.

Дні змінювалися днями, перетворюючись на сіру рутину. Щоранку двоєдушники снідали, працювали, відпочивали, а потім вирушали на заняття, які проводили для них найкращі вчителі королівства.

Дітей навчали грамоті та арифметиці. Їм показували карти світу, карти нового світу та зоряного неба. Їм розповідали про події, що відбувалися задовго до їхнього народження. Їм давали всі знання, які ті тільки могли зрозуміти. Але нічого у тих знаннях не було з того, що б стосувалося магії чи таємниць управління іншою душею.

Усі двоєдушники мали лише один урок, який Ксанта називала єдиним хоч трохи важливим, — урок медитацій.

Його проводив сивий чоловік, який чи то спав, чи медитував разом з рештою майже весь час. Це він розповів дітям про те, що друга душа може прокидатися не тільки під час того, коли двоєдушник спить, а й коли не спить. Ну майже.

Молодші діти слухали його з відкритими ротами. Деякі з них могли робити те, що вимагалося на цих заняттях. Але найкращою, звичайно ж, була Тесса. Те, що вчитель називав медитацією, вона опанувала ще кілька зим тому. І з легкістю поринала в стан, який дозволяв проявитися пташці, а їй самій заснути.

Ксанта із завмиранням серця щоразу спостерігала за цим. І прислухалася до кожної поради, яку давала їй сестра. Але скільки б вона сама не намагалася, нічого до ладу не виходило.

Заради справедливості, не виходило не в тільки неї. Були й інші діти, які досі не змогли збудити другу душу. Майже всі були молодші за Ксанту та Тессу, крім двох хлопців з іншого поселення. Вони також стояли на межі віку створення. І чимось нагадували сестрам їхніх друзів: Лорта та Ворта.

Думати про друзів, які залишилися в їхньому рідному селі, сестри не могли. Спогади останнього дня досі викликали в обох сльози та здригання. Лорт з Вортом прийшли проводжати їх до будинку батьків. Стояли тихо і чекали, коли мати відпустить доньок. Чекали, доки батько обійме кожну. І тільки потім зробили крок до подруг, заглянули їм в обличчя і обняли. Ворт — Ксанту, а Лорт — Тессу. Вони так і простояли, поки людина короля не гукнув їх і не вказав на віз, який чекав за воротами.

— Я віритиму, що ви повернетеся, — прошепотів Лорт, відпускаючи заплакану Тессу.

— А я, — Ворт усміхнувся, дивлячись Ксанті в очі — що ви зможете вирватися і втечете.

Дівчисько, яка всього день тому обрала червоні стрічки першою, посміхнулася. Вона розуміла, що втекти не вийде. Але слова друга її підбадьорили, вони дали їй сил пережити цей день.

Саме таку саму емоцію викликав у неї новий знайомий при першій зустрічі. Він крокував поруч із братом, склавши руки на широких грудях і у весь голос обурювався тим, що ці люди не в змозі їх навчити хоч чомусь новому. І вже точно вони не допоможуть їм з братом пробудити другу душу, яка не дуже й поспішала прокидатися.

Тесса сіпнулася, почувши цю розмову, а Ксанта різко розвернулася і майже зіткнулася з двома високими шатенами.

Той, що тільки-но обурювався, окинув дівчину здивованим поглядом. У його яскравих зелених очах Ксанта прочитала тінь невдоволення її втручанням. Але докорів совісті від цього не відчула.

— Ти хто така? — хмикнув хлопець, заговоривши до неї першим.

— Та, хто теж незадоволена методами навчання тут, — не розгубилася вона. — Мене звуть Ксанта, а це моя сестра Тесса. І моя друга душа теж ще не прокинулася.

— Правда? — незнайомець з цікавістю глянув на дівчину, яка була нижчою на цілу голову. — У сестри також?