Початок

У кімнаті було прохолодно, а за вікном йшов дощ. Даяна крутилась перед дзеркалом, розглядаючи нові джинси. Коло її ніг грався Найт – Сіамський котик Даяни. Його їй подарували вчора – на її чотирнадцятий день народження. Крім пухнастика, їй подарували лист від Академії Двійників. Даяну запрошували навчатись на перший курс. До цього відомого навчального закладу мріяли вступити усі діти, адже усі люди на її планеті мали магічну здібність – під час сну створювати власного двійника, яким можна керувати подумки.  Та існували два надзвичайно важливих правила.

1. Використовувати силу не можна щодня, адже під час керування копією, людина не відпочиває.
2. Чим довше копія перебуває поза тілом власника, тим більшим є шанс, що вона відокремиться назавжди, а власник вже ніколи не прокинеться.

Даяна також мала цю здібність і навіть потужнішу, ніж в її однолітків. Її молодша сестра – Мія – також мала здатність створювати власного двійника. Деколи вони разом грали своїми копіями вночі.  Та тепер Даяна доросліша. Через декілька днів вона поїде до академії й на неї будуть чекати серйозніші речі, ніж забавки.

Свою копію Даяна називала Зоряною, адже єдине, що їх відрізняло – родима пляма на шиї, що нагадувала зірку.  Даяна усе ще крутилась перед дзеркалом. У її голові були лише думки про навчання в академії.

Що мені взяти з собою? А в якій кімнаті я буду жити? А на який факультет мене відправлять? Цікаво, а як там вчителі? – мізкувала вона, приміряючи красиву мереживну  кофтинку.

Наступного ранку Даяна прокинулась зовсім невиспаною. Найт мяукав усю ніч – не даючи своїй хазяйці нормально поспати. Дівчина встала з ліжка, перевдягнулась й заплела своє коротке руде волосся.  Поснідавши, вона зібралася на прогулянку зі своєю найкращою подругою – Кірою. Кіра мала їхати в академію разом із Даяною, тож їм дуже хотілося все обговорити. Вони зустрілися біля улюбленого кафе, замовили свої улюблені напої й сіли за столиками біля вікна.

• Я дуже рада, що ми нарешті зустрілись. – першою промовила Кіра.
• Я також. – відповіла Даяна, приязно посміхаючись.

Подруги обмінялися новинами й домовилися вночі двійниками піти на вечірку. Там мав бути двійник кароокого хлопця, який подобався Даяні. Дівчатка домовилися зустрітись біля цього ж кафе, а потім кожна поспішила додому, щоб скласти речі у валізки. Кіра й Даяна неймовірно чекали на навчання.

Повернувшись додому, Даяна склала до купи речі, які вчора поміряла. Загалом у неї вийшло зібрати три валізи.

Увечері, за ними заїхали працівники академії. До потягу лишався один день… Задоволена собою, Даяна пішла спати, щоб якомога швидше зустрітись із Кірою уві сні. Дуже довго вона не могла заснути й після чотирьох невдалих спроб створити двійника, вирішила написати Кірі.

        Привіт, у мене не виходить заснути й створити копію. Йди на вечірку сама, якщо в мене вийде я прийду пізніше. Вибач:(

Відповідь прийшла миттєво.

Привіт, я також не можу… Думала, що ти мене вже чекаєш біля кафе, а я тебе підвела. На мою думку, це через поїздку до академії, я дуже нервую. Можливо через це?

Даяна не змусила Кіру довго чекати на відповідь й швидко написала.

Можливо… Я також сильно хвилююсь. Постараюся заснути. Бувай)

Добраніч)

Обидві до ранку так і не змогли заснути. Цілий день Даяна бігала по квартирі, перевіряючи чи нічого вона не забула. Рівно о восьмій годині вечора, дівчина вже стояла на виході, чекаючи на батьків.

• Ти впевнена, що хочеш брати Найта з собою? За ним потрібно пильно доглядати. Ти впевнена, що впораєшся з ним без нас?
• Так, мам.
• Гаразд, як скажеш. Та я тебе попередила. – серйозно відповіла Вікторія Сергіївна. – Доню, я пишаюся тобою.

Вона обійняла Даяну й вони разом вийшли на вулицю. Мія також поїхала, на руках тата. Вони сіли у таксі й поїхали до вокзалу. Поїздка була недовгою, лише пів години. Потяг вже чекав на учнів академії. У натовпі Даяна побачила Кіру й поспішила до неї. Дівчатка обійнялись.

• А ти скоро приїдеш? – схлипуючи спитала Мія. – Я також хочу поїхати з тобою.
• Міє, я повернуся на літні канікули. Ти ще маленька, тобі не можна в академію.

Мія заплакала й обійняла свою сестру. Даяна й Кіра попрощалися зі своїми сім’ями й показавши свої квитки приязному провіднику, зайшла у вагон. Вільних місць лишалося дуже мало та одне купе все ще було не зайнятим. Дівчата зняли свої куртки, адже у потязі було дуже тепло й сіли на ліжка. За декілька хвилин до відправлення, до них у купе зайшов провідник й запитав їх ім’я.

• Даяна Сафранова та Кіра Вілінська. – відповіла Даяна за них двох.
• Добре, записав. Гарної подорожі й успіху у навчанні! – побажав їм провідник і вийшов з купе.

Через десять хвилин потяг почав їхати. Дівчатка дуже хотіли спати, тому доторкнувшись головами до подушок, одразу заснули. Даяні у цю ніч нарешті вдалося створити свого двійника. Зоряна вийшла з купе у коридор. Поруч стояв знайомий хлопець – Кай. А точніше його копія. Він дивився своїми надзвичайно важливими  карими очима у вікно. Кай відірвав свій погляд й подивився на Зоряну.

• Привіт. Я гадав, що ти не їдеш до академії цього року. – спокійно промовив він.
• Е… Привіт. Ні, я їду цього року. Буду навчатись на першому курсі.
• Я також та я гадав, що ти молодша за мене.
• Е… Зрозуміло. – невпевнено пробурмотіла Зоряна.