Розділ 35. Жертва на вівтарі хаосу

   Чим ближче Віолетта підбігала до кімнати Віталіона, тим виразніше вона відчувала, як повітря навколо стає в’язким і липким. Гнітюча темрява, щільна й холодна, немов жива істота, розповзалася стінами академії. Кам’яна кладка коридорів укривалася тонкою кіркою інею та чорними розводами, що нагадували вени.

   Цей страшний сплеск сили відчули майже всі. По всьому будинку гупали двері, чулися перелякані крики студентів, а магічні смолоскипи в нішах гасли один за одним, не витримуючи тиску первородного хаосу. Віолетта задихалася, її легені обпікало морозне повітря, але вона не зупинялася.

   Коли вона, спотикаючись, підбігла до дверей кімнати хлопця, ті відчинилися з оглушливим гуркотом. Звідти, заледве тримаючись на ногах, вийшли Філіп і Мелоді. На їхніх обличчях застиг такий позамежний жах і розгубленість, що Віолетта на мить завмерла. Філіп був блідіший за смерть, його одяг був місцями обпалений, а Мелоді вчепилася в його руку, схлипуючи.

 - Що відбувається? Де він? - скрикнула Віолетта, намагаючись зазирнути за їхні спини в густу чорноту, що заповнила спальню. Філіп перегородив їй шлях, виставивши руку вперед. Його пальці тремтіли.

 - Віолетто, стій! Тобі туди краще не входити, чуєш? Ми намагалися утримати зв’язок, намагалися допомогти йому повернутися, але щось пішло не так... Зовсім не так. Темрява захопила Віталіона. Вона більше не підкоряється йому. Вона, це він.

   Віолетта не стала слухати. Вона відштовхнула руку Філіпа і, не піддаючись паралізуючому страху, увірвалася до кімнати. Простір усередині нагадував епіцентр урагану. Меблі були рознесені на тріски, килими обвуглилися, а посеред спальні, у самому центрі клубочучих вихорів темної магії, стояв він.

   Віталіон більше не був тим ніжним і раненим хлопцем, якого вона зовсім нещодавно цілувала. Його постать здавалася вищою й масивнішою, окутана коконом із чорного диму, який пульсував у такт його люті. Очі хлопця виблискували багряним вогнем, у них не залишилося ні краплі тепла чи впізнавання. Руки були стиснуті в кулаки, а з кінчиків пальців зривалися розряди чорних блискавок.

 - Віталіон, це я... - прошепотіла вона, роблячи обережний крок уперед.

   Він різко повернув голову, а звук його голосу був подібний до скреготу металу об камінь. У ньому чулося ричання звіра.

 - Зупинись! - проричав він, і від цього звуку по стінах пішли нові тріщини. - Забирайся геть, поки я не стер тебе на порох.

 - Про що ти говориш? Я тут, я повернулася до тебе! - Віолетта протягнула до нього руки, сподіваючись, що їхній зв’язок ще живий.

 - Ти зрадила мене! - вигукнув він, і темрява навколо нього зметнулася до стелі. - Я бачив... бачив тебе в його обіймах. Ти обрала його, ти обрала той будинок, той спокій. Ти віддала перевагу монстру, а не мені! І тепер мене в цьому світі більше не тримає ні кохання, ні віра в якесь примарне майбутнє. Все це брехня. І ти не справжня.

 - Це був морок, Віталіоне! Макс обдурив тебе! - закричала Віолетта, намагаючись перекрити гул магії.

   Але він її вже не чув. Його свідомість була отруєна брехнею, яку так майстерно влив у нього Макс під час проекції.

 - Тепер я хочу тільки одного, - Віталіон зробив крок до вікна, і підлога під його ногами почала плавитися. - Я зрівняю все із землею. Кожну будівлю, кожне дерево в цій академії. Я хочу, щоб кожна людина відчула те, що відчуваю зараз я. Цей нестерпний біль, це розчарування і порожнечу, в якій немає і не може бути майбутнього. Світ заслуговує на те, щоб згоріти разом зі мною.

   Віолетта спробувала підбігти до нього, щоб обійняти, щоб силою свого тепла повернути його назад, але Віталіон лише коротко змахнув рукою. Потужна хвиля темної енергії ударила її в груди, відкидаючи через усю кімнату прямо до дверей. Вона боляче вдарилася спиною об одвірок, і в очах на мить потемніло. Коли вона підвелася, Віталіон уже розчинився у величезних клубах магії, які вирвалися назовні крізь розбите вікно.

   У ту ж секунду світ за вікном затягнуло темрявою. День миттєво перетворився на глибоку й непроглядну ніч. Небо стало чорним як смола, на ньому не було ні зірок, ні місяця, тільки зловісне багряне заграво там, де кружляв дракон. Повітря стало настільки холодним, що кожен подих відгукувався болем у легенях, а густа пара виходила з рота. До кімнати вбігли перелякані Філіп і Мелоді. Вони допомогли Віолетті піднятися.

 - Він пішов, - видохнув Філіп, дивлячись у порожнечу вікна. - Він збирається знищити все, на що вистачить сил. Його міць зараз безмежна, він витягує енергію з самої землі.

   Вони вибігли на терасу й завмерли. Темрява огортала вежі академії, поглинаючи світло магічних смолоскипів. Внизу, у дворі, почалася паніка, але Віолетта бачила тільки це чорне небо. Вона розуміла, що все це витівки Макса. Це він розіграв цю партію, він підлаштував приниження на балу, він показав Віталіону фальшиву картинку у своєму будинку. Все заради того, щоб знищити дракона руками самого дракона, щоб Віолетта залишилася одна, у повному розпачі, і їй не було куди більше йти.

   Ненависть, гаряча й гостра, спалахнула в її серці. Вона зірвалася з місця, ігноруючи крики Філіпа, який намагався її утримати. Віолетта бігла темними коридорами, орієнтуючись тільки на своє чуття. Вона знала, де він. Вона бігла до дверей кімнати Макса, у ту саму приховану частину академії, яку він називав своєю.

   Двері були розчинені, немов на неї чекали. Макс стояв біля вікна, підставивши обличчя крижаному вітру, що вривався до кімнати. У його руці був бокал вина, і він недбало поколихував його, спостерігаючи за тим, як створений ним хаос поглинає світ. На його губах грала торжествуюча усмішка.

   Віолетта підійшла до нього швидкими кроками. У ній не залишилося страху, тільки чиста й концентрована лють. Вона розмахнулася і з усієї сили завдала йому ляпас. Звук удару хльостко рознісся кімнатою. Макс навіть не здригнувся, лише злегка повернув голову, продовжуючи усміхатися.