Розділ 32. У капкані боргу

   Зала, наповнена музикою та блиском тисячі свічок, раптово стала для Віолетти декорацією до кошмару. Вона відчувала, як долоня Макса на її талії пропалює тканину сукні, а його погляд, спрямований кудись за її плече, стає гострим. Елара почала наближатися. Її хода була хижою, а в очах застигло безумне торжество людини, яка поставила на карту все заради однієї миті помсти. Вона шепотіла слова закляття, сплітаючи пальцями невидимі нитки прокляття, спрямованого прямо в спину Віолетти.

   Макс миттєво зрозумів, що вона збиралася зробити. Його магічне чуття, відточене віками блукань світами, зафіксувало сплеск чужої й ревнивої сили ще до того, як перша іскра торкнулася подолу сукні дівчини. Він міг зупинити це одним клацанням пальців. Міг обернути закляття проти самої Елари, змусивши її захлинутися власною отрутою. Але він вирішив, що це буде чудовий поворот у його грандіозних планах. Публічне приниження Віолетти було тим самим інструментом, який остаточно виб’є ґрунт у неї з-під ніг.

   Він дозволив дівчині довести справу до кінця. Тонка й їдка магія Елари змією ковзнула по підлозі й вчепилася в тканину сукні кольору нічного неба. Віолетта скрикнула, коли відчула дивний холод. Шовк почав розчинятися просто на очах, розсипаючись міріадами іскор, схожих на згасаюче вугілля. Тканина витончувалася, оголюючи плечі та спину, зникаючи в нікуди під дією руйнівного закляття.

   У залі на мить повисла мертва тиша, яка тут же вибухнула шквалом звуків. Студенти почали реготати, спочатку несміливо, а потім усе голосніше й отруйніше. Хтось здивовано відскочив убік, указуючи пальцем, хтось прикривав рот долонею, не приховуючи знущальної усмішки. Ганьба, яку Елара готувала так ретельно, накрила Віолетту крижаною хвилею. Вона завмерла, не в силах навіть прикритися, відчуваючи, як світ навколо неї рушиться під акомпанемент цього жорстокого сміху.

   Але Макс не дав натовпу насолоджуватися видовищем довго. Швидким, майже невловимим рухом рук він скинув свій піджак і накинув його на тремтячі плечі Віолетти. Він притиснув її до себе, укриваючи від сотень зацікавлених очей, створюючи навколо них непроникний кокон своєї присутності. Його обличчя залишалося безпристрасним, але в глибині зіниць танцювало темне полум’я.

   Віталіон, Філіп і Мелоді, які перебували біля вікна, в одну мить усвідомили масштаб катастрофи. Віталіон зірвався з місця першим. Його обличчя спотворилося від люті, а навколо кулаків почав закручуватися чорний, маслянистий туман. Він був готовий рознести цю залу на тріски, аби тільки дістатися до Елари й захистити Віолетту. Філіп і Мелоді підскочили слідом, намагаючись перехопити його, але одночасно прагнучи до подруги.

   Проте Макс подивився на них таким поглядом, немов був готовий спопелити кожного, хто наважиться скоротити дистанцію. Його аура розширилася, стаючи фізично відчутною перешкодою. Наступної миті їх огорнула густа магія, що пахла грозою, простір навколо викривився, і зала академії разом із регочучими студентами та розлюченим драконом зникла.

   Коли зір повернувся до Віолетти, вона зрозуміла, що вони знаходяться в його спальні на прихованому поверсі. Тут панував напівморок, а повітря було просочене ароматом дорогих пахощів і старої магії. Віолетта тут же відштовхнула Макса, ледь не впавши. Піджак зісковзнув з її плечей, але вона підхопила його, кутаючись у чужу тканину, як у єдиний захист.

   Вона дивилася в його очі таким поглядом, наче саме він був у всьому винен. В її погляді не було страху, тільки пекуча й концентрована ненависть.

 - Ти ж передбачив усе це, правильно? - її голос тремтів від напруги. - Ти знав, що вона нападе. Ти бачив закляття і не зупинив його.

   Макс повільно підійшов до вікна, за яким закручувалися хмари, і подивився на неї з ледь помітною усмішкою, яка ранила болючіше за ніж.

 - А що, коли й так? - запитав він спокійним, майже буденним тоном. - Хіба я зобов’язаний охороняти кожен твій крок від дрібних інтриг ревнивих дівчат?

 - Ти дозволив цьому статися! - закричала Віолетта, втрачаючи контроль. - Ти дозволив мені стояти там, перед усіма, оголеною, щоб просто мати привід викрасти мене? Щоб принизити мене на очах у всієї академії чи заподіяти новий біль Віталіону? Ти монстр, Максе! Ти найогидніша істота, яку я коли-небудь зустрічала!

   Макс миттєво подолав відстань між ними. Він підійшов майже впритул, його тінь накрила її, позбавляючи простору для вдиху. Його пальці сталевими кліщами впилися в її плечі через тканину піджака, змушуючи дивитися прямо на нього.

 - Невже ти думала, що я так просто тебе відпущу? - запитав він, і в його голосі більше не було удаваної м’якості. - Ти обіцяла мені побачення, Віолетто. Ти дала слово. І цей танець був тільки початком вечора, який за правом належить мені. Я не звик чекати, коли мені щось належить.

   Він струснув її, змушуючи слухати.

 - І в тебе є тільки два шляхи. Або ти підкоришся й підеш зі мною прямо зараз, закінчивши цей вечір так, як я запланував, або я розвію завісу. Я зроблю так, що Віталіон остаточно зірветься. Його темрява, яку я підстебну своєю силою, відбере щонайменше у кількох десятків студентів життя. Ти хочеш крові на своїх руках, Віолетто? Хочеш бачити свого дракона злочинцем?

   Віолетта стояла й дивилася на нього, не вірячи в те, що взагалі відбувається. Її світ, який вона так старанно відновлювала в кімнаті Віталіона, знову розсипався в прах. Вона почувалася загнаним звіром, що потрапив у капкан, де кожен рух тільки глибше впиває зуби в плоть.

 - Ти розумієш, що я тебе ненавиджу? - прошепотіла вона, і в її голосі було стільки гіркоти, що повітря, здавалося, стало солоним. - З кожним днем, з кожним твоїм подихом я ненавиджу тебе все більше.

   Макс лише нахилився нижче, майже торкаючись її губ своїми. Його дихання було холодним і позбавленим людського тепла.

 - Плювати на ненависть, - відповів він із крижаною байдужістю. - Зараз це не має значення. Я знаю майбутнє, Віолетто. Я бачив варіанти реальності. Рано чи пізно ти належатимеш мені за власним бажанням, коли зрозумієш, що цей світ занадто слабкий для тебе. Але зараз я даю тобі вибір, тут і зараз.