Розділ 24. Вибір на краю безодні

   Вогке повітря печери, здавалося, застигло, перетворившись на в’язку субстанцію, крізь яку було важко дихати. Макс завмер, дивлячись у нерівну кам’яну стіну, яка пішла тріщинами. В його голові йшов гарячковий підрахунок. Він міг збрехати, міг придумати чергову майстерну легенду, яка ще сильніше очорнила б Віталіона в очах Віолетти, коли та опритомніє.

   Але тут, у цьому місці, просоченому іскрами істинного зв’язку, брехня відчувалася як фальшива нота в ідеальній симфонії. Вона різала слух. До того ж Віталіон, навіть поглинутий темрявою, починав прозрівати, і зіткнення двох істин могло зруйнувати все, що Макс так дбайливо вибудовував.

   Він заговорив, не обертаючись. Так було простіше. Йому не потрібно було бачити, як тонкі пальці Віолетти судомно стискають рукав форми Віталіона, як її голова покоїться на плечі ворога і як життя повільно, крапля за краплею, повертається в її тіло від цього грішного тепла.

 - Правда в тому, що ти сам викреслив її з буття, - голос Макса пролунав глухо, відбиваючись від склепінь печери низьким гулом. - Ти зрадив її в ту саму мить, коли дозволив темряві зайняти трон у своєму серці. Щоб сила не дісталася твоєму братові, щоб стати абсолютним володарем, ти обрав шлях тіні. Але світло Віолетти заважало цій трансформації. Вона була твоєю совістю, твоїм якорем, і ти… ти просто позбувся її.

   Макс повільно повернувся, і його погляд, холодний і проникливий, впився в обличчя Віталіона. Дракон слухав не ворушачись, його дихання було важким, а фіолетові іскри навколо них із Віолеттою почали меркнути, поступаючись місцем сірому мареву сумнівів.

 - Ти стер пам’ять про неї всьому світу, - продовжував Макс, роблячи крок уперед. Кожне його слово падало як важкий молот. - Ти випалив згадки про неї з усіх студентів, із розумів професорів та друзів. А саму дівчину ти викинув у світ звичайних людей. Туди, де магія, що живе в її крові, не мала виходу. Вона повільно помирала там. Її власна суть знищувала її зсередини, бо в тому сірому світі немає місця для таких, як вона. Я відчув її агонію. Я став її якорем у порожнечі, де в неї не було жодного шансу на життя. Поки ти впивався своєю новою міццю тут, вона замерзала наодинці там.

   Віталіон судомно зітхнув, його хватка на плечах Віолетти стала майже болісною. В його очах, затягнутих димкою, промайнула тінь нестерпної муки. Але темрява тут же огризнулася, змушуючи його обличчя знову перетворитися на маску байдужості.

 - Ти обрав найлегший шлях, - Макс підійшов упритул, підносячись над ними. - Ти не думав про те, чи виживе вона. Твоя темрява жадає її смерті, бо вона остання нитка, що пов’язує тебе з людяністю. Вона жадає твого повного підкорення, і для цього їй потрібно, щоб ти знищив свою істинну пару власними руками. Ти вже забув усе, що відчував раніше. Ти все випалив. І зараз у тебе не вистачить ні сил, ні бажання, щоб повернути це минуле. Воно мертве.

   Макс різко нахилився і, не звертаючи уваги на слабкий опір Віталіона, забрав Віолетту на руки. Дівчина була ще непритомна, її голова безсило відкинулася назад.

 - Я заберу її з собою, - відрізав він. - Ти знову і знову доводиш, що не зможеш бути тим, кого вона колись кохала. Ти лише оболонка, наповнена чорною отруєю. Або доведи протилежне, здійсни неможливе й вирвись із цієї безодні. Або відпусти її назавжди, щоб зберегти ті крихти життя, що в ній залишилися. Пам’ятай, що щоразу, коли ти завдаєш шкоди собі або піддаєшся люті, страждати буде вона. Ваш зв’язок тепер працює тільки на знищення.

   Простір навколо Макса затремтів, наливаючись багряним світлом. Він почав розчинятися в повітрі, уносячи свою дорогоцінну ношу геть із цього похмурого підземелля. Останнє, що побачив Віталіон перед тим, як залишитися в абсолютній самотності, це холодний, торжествуючий погляд людини, яка щойно остаточно відібрала в нього право на надію.

   Віолетта опритомніла ближче до обіду. Світло, що лилося з панорамного вікна її кімнати, здавалося занадто яскравим, воно різало очі. Вона поморщилася і спробувала піднятися, але в усьому тілі відчувалася свинцева важкість. Пам’ять поверталася ривками, крик у коридорі, холодні голки, що пронизують серце, і… Віталіон. Його руки, його запах, його шепіт у темряві печери.

 - Прокинулася? - голос Макса змусив її здригнутися.

   Він стояв біля вікна, заклавши руки за спину. Його силует чітко вимальовувався на тлі ясного неба. Він не обертався, але Віолетта відчувала, як його увага сфокусована на ній.

 - Що сталося? - прошепотіла вона, притискаючи долоню до грудей. Там усе ще пульсував тупий, тягнучий біль. - Я пам’ятаю печеру… Віталіон… він був там. Він тримав мене.

   Макс повільно повернувся. Його обличчя було серйозним, в очах читалася глибока, майже відчутна турбота, за якою ховався розрахунковий холод. Він підійшов до ліжка й сів на край, накриваючи її руку своєю долонею.

 - Сталося те, про що я тебе попереджав, - заговорив він, і його голос був повний удаваного суму. - Темрява всередині Віталіона стала нестабільною. Вона більше не може просто існувати в ньому, їй потрібно розширюватися. І вона знайшла найкоротший шлях через ваш зв’язок істинних. Те, що ти відчула в коридорі, було лише початком. Його внутрішня безодня намагається поглинути твою душу, щоб остаточно розірвати кайдани.

   Віолетта похитала головою, не бажаючи вірити.

 - Але він… у печері… він дивився на мене інакше. Він просив розповісти про минуле. Мені здалося, що він почав згадувати.

   Макс гірко усміхнувся й відвів погляд.

 - Це була лише вигадка його згасаючої свідомості, спроба затягнути тебе глибше, щоб ударити напевно. Віолетто, питання твого життя чи смерті вже почало відраховуватися днями… а може, й годинами. Твоя магія виснажена, вона пов’язана з його темрявою. Щоразу, коли він втрачає контроль, а він втрачає його постійно, ти будеш помирати.

   Він стиснув її пальці, змушуючи подивитися на нього.

 - Ти повинна прийняти рішення. Зараз. Більше немає часу на роздуми й спроби врятувати того, хто не хоче бути врятованим. Ти можеш залишитися тут, в академії, і загинути від рук Віталіона, ставши його останньою жертвою на вівтарі могутності. Або ти можеш довіритися мені. Ми підемо, я уведу тебе туди, де його темрява не зможе тебе дістати, де твоя магія відновиться і ти будеш у безпеці.