Розділ 15. Закони вищих світів

   У сховищі Філіпа панував напівморок, який розганяло лише тремтливе полум’я кількох свічок, розставлених на заваленому пергаментами столі. Запах старої шкіри, пилу та гірких трав тут відчувався гостріше. Віолетта сиділа на жорсткому стільці, відчуваючи, як холод пробирається під форму, але внутрішній жар тривоги був куди сильнішим.

 - Філіпе, Мелоді, послухайте… - Віолетта раптово заговорила, і її голос, спочатку тихий, зміцнів. - Макс… він володіє якоюсь позамежною силою. Я бачила це сьогодні в парку, я відчувала це у квартирі в тому світі. Але звідки вона у нього? У нашій академії, в усіх підручниках, що я читала, завжди твердили одне: темні туманні дракони, верхівка магічної ієрархії. Найсильніші, найнебезпечніші. Віталіон завжди вважався еталоном моці. А тут з’явився Макс, чия сила в рази, в десятки разів перевищує можливості будь-якого дракона. Він пригнічує простір, він стирає пам’ять без зусиль, він… він обмовився про інші світи. Немов наш світ для нього, лише одна з багатьох зупинок.

   Філіп, який до цього замислено перебирав якісь склянки, раптом завмер. Його обличчя стало незвично серйозним. Він повільно підвівся і, не кажучи ні слова, попрямував углиб сховища, до масивних стелажів, що йшли під саму стелю. Там, серед сотень томів, він безпомилково витягнув один, величезний, обтягнутий потертою чорною шкірою фоліант зі срібними застібками, які тьмяно блиснули у світлі свічки.

   Повернувшись до столу, Філіп важко опустив книгу, від чого знялася хмара пилу. Він швидко почав гортати пожовклі сторінки, його пальці стрімко ковзали по рядках, написаних давнім наріччям, яке Віолетта розуміла лише частково.

 - Ось, знайшов, - видихнув він, указуючи на сторінку, прикрашену складною гравюрою із зображенням істоти, витканої зі зірок і чистого полум’я. - Послухайте, що тут сказано: «Існують різні магічні світи і різні магічні потенціали. Є такі сутності, чия природа не обмежена однією реальністю. Їх називають Мандрівниками або Ткачами Пустоти. Вони без проблем можуть подорожувати між світами, і їхня сила воістину безмежна».

   Філіп підвів очі на дівчат, і Віолетта побачила в них справжній, глибокий страх.

 - Тут написано, що звичайні магічні закони їм не підвладні. Вони самі змінюють простір навколо себе. Вони можуть знищувати цілі світи і створювати нові, змінювати реальність усього одним клацанням магії, підлаштовуючи її під свої потреби. Але… - він зробив паузу, вчитуючись у дрібний шрифт унизу сторінки. - Було одне, що залишалося їм непідвладним. Прадавній закон рівноваги. Якщо така істота хоче укласти істинний союз із представником іншого світу, вона зобов’язана отримати добровільну згоду. Якщо ж вона спробує привласнити людину насильно, зломити її волю закляттям або підкорити магією крові, сама природа цієї сили обернеться проти власника. Магія зруйнує їх зсередини, перетворивши на попіл за лічені миті.

   Віолетта від почутого навіть осіла на крісло, відчуваючи, як підкошуються ноги. Картина світу, яку вона знала, остаточно рухнула. Вона була не просто дівчиною, яка потрапила в любовний трикутник. Вона стала об’єктом інтересу сутності, здатної прати цивілізації.

 - Значить, - прошепотіла вона. - Весь цей час… його турбота, його м’якість, його спроби переконати мене, що я сама хочу бути з ним… це не кохання. Це страховка. Він чекає на мою згоду, бо інакше просто згорить.

 - Але радує той факт, що він не зможе тебе примусити до стосунків прямо, - Мелоді підійшла до подруги й поклала руку їй на плече. - Він не може змусити тебе кохати його магією. Але, Віолетто, він же може змусити тебе погодитися інакше… Якщо він зрозуміє, що ти не здаєшся, він може почати усувати тих, хто тобі дорогий. Якщо він зашкодить Філіпу, мені або… Віталіону, ти можеш погодитися просто заради того, щоб урятувати нас.

   Повисла хвилинна мовчанка.

 - Ти маєш бути дуже обережною, - Мелоді заговорила швидко, майже гарячково. - Раз уже він бажає тебе настільки сильно, що готовий грати у звичайного хлопця й готувати сніданки, значить, саме ти стала його єдиним слабким місцем. Не смій говорити йому те, що краще зберегти в таємниці. І треба вирвати, вигризти будь-яку можливість бути від нього на відстані. Нам потрібен час, щоб зрозуміти, як із цим боротися.

   Філіп захлопнув книгу, і звук удару пролунав як постріл.

 - Є ще дещо, - сказав він, дивлячись на Віолетту впритул. - Якщо його сила зараз захищає тебе від темряви Віталіона, то це наш єдиний козир. Макс створює навколо тебе кокон, крізь який темрява мого брата не може пробитися. І це дає тобі шанс. Ти можеш спробувати витягнути те, що залишилося від його душі, з глибин безодні.

 - Але як? - Віолетта похитала головою. - Він мене не бачить. Він дивиться крізь мене.

 - Ревнощі, - жорстко вимовив Філіп. - Ревнощі часом діють куди сильніше за кохання. Особливо в таких станах, як у Віталіона зараз. Темрява зробила його холодним до почуттів, але вона не стерла його власницький інстинкт дракона. Ти можеш ризикнути й викликати ці емоції у мого брата навмисно. По суті, ти нічого не втрачаєш, гірше вже бути не може. Клин клином, Віолетто. Якщо він побачить, що його істинна пара йде до іншого, до того, хто сильніший за нього… це може викликати такий сплеск люті, який проб’є панцир темряви.

   Віолетті така пропозиція не сподобалася. Вона згадала холодний, спустошений погляд Віталіона в парку.

 - Ні, Філіпе. Це занадто небезпечно. Віталіон і так бачив, як ми цілувалися. Ти б бачив его реакцію, він просто пішов. Нова хвиля злості тільки сильніше пожирає його душу. Якщо я почну грати в ці ігри, я можу остаточно перетворити його на монстра, який захоче вбити нас усіх.

 - У нас немає іншого шляху! - видихнув Філіп. - Або ми пробуджуємо в ньому хоч якісь почуття, або Макс забере тебе, і ми більше ніколи…

   Момент був перерваний раптово. Віолетта відчула, як волосся на потилиці заворушилося від колосального викиду енергії. Повітря в маленькому кабінеті немов закипіло, воно почало заломлюватися і йти важкими, маслянистими хвилями, спотворюючи обриси книжкових полиць та обличчя друзів.