Розділ 13. Змова в тиші

   У кімнаті горіло лише приглушене світло настінних бра, відкидаючи довгі тіні, що здригалися на оксамитових портьєрах. Повітря здавалося наелектризованим: магічні щити Макса, вплетені в саму структуру стін, створювали відчуття ізоляції від решти світу, але всередині цієї золотої клітки Віолетта нарешті відчула, що може дихати.

   Мелоді сиділа в глибокому кріслі навпроти, підтягнувши ноги до грудей. Її вогненно-руде волосся розпатлалося, а в зелених очах відбивалася суміш жаху та співчуття. Вона не перебивала, лише іноді судомно вдихала, коли Віолетта переходила до найстрашніших деталей свого ув’язнення у звичайному світі.

 - Ти навіть не уявляєш, як це було, - голос Віолетти тремтів, вона нервово крутила в руках порожню чашку. - Я жила в тумані. Щоразу, коли я починала ставити запитання, коли бачила іскри в його очах чи дивні тіні в дзеркалах, Макс просто… стирав це. Один поцілунок, одне ласкаве слово - і шматок мого життя просто зникав. Я прокидалася і не пам’ятала, про що ми сперечалися п’ять хвилин тому. Він вирізав із моєї голови все, що не вписувалося в його ідеальну картинку нашого щастя.

   Мелоді здригнулася, щільніше кутаючись у плед.

 - Це… це ментальне насильство вищого порядку. Жоден звичайний маг в академії не здатний на таке без слідів і руйнування особистості. Звідки у нього така чистота впливу?

 - У тому-то й річ, - Віолетта підняла на подругу сповнені болю очі. - Він не звичайний маг. Після того як я випила ваше зілля і пам’ять повернулася, він зізнався. Він володіє могутністю, яка нам і не снилася. Він сказав, що може розірвати наш із Віталіоном зв’язок істинних одним рухом. Просто вирвати його з коренем. Але він… він чомусь хоче моєї згоди. Він хоче, щоб я сама прийшла до нього і попросила про це. Він грає в благородство, пропонуючи мені вибір, хоча сам обставив усе так, що у мене майже немає виходів.

   Віолетта замовкла, згадуючи важкий погляд Макса. Потім, проковтнувши сльози, вона перейшла до найгіршого, до подій сьогоднішнього дня.

 - Сьогодні в парку… Віталіон ішов до нас. Я бачила його. Він виглядав як живе втілення шторму, навколо нього вібрувала така темна міць, що повітря заломлювалося. І Макс… він зробив те, чого обіцяв не робити. Він притягнув мене і поцілував прямо на очах у Віталіона. Це було так… навмисно. Так власницьки. Віталіон просто розвернувся і пішов. І я не знаю, що тепер думати. Макс стверджує, що темрява всередині Віталіона збирається мене знищити. Але я… я боюся, що це була його чергова маніпуляція, щоб остаточно розсварити нас.

   Мелоді довго мовчала, обмірковуючи почуте. Вона розуміла ситуацію куди глибше, ніж могла висловити словами. Як маг, вона знала закони рівноваги.

 - Слухай мене уважно, Віолетто, - Мелоді подалася вперед, знизивши голос до шепоту. - Ситуація за межею критичної. Якщо Макс дійсно такий сильний, як ти кажеш, тоді він аномалія. Але зараз головна біда в іншому. Віталіон поглинутий темрявою, і ця темрява живиться його відчаєм. Якщо ти не зможеш вирвати його з цих мерзенних лап, якщо він остаточно повірить, що ти його зрадила, зв’язок витончиться до межі. І якщо Макс його розірве…

   Подруга замовкла, і в її очах відбився справжній, первісний страх.

 - Якщо зв’язок істинних буде зруйнований насильно, Віталіон не просто стане монстром. Він з’їде з глузду остаточно. Без цього якоря, без твоєї душі, яка його тримає, він перетвориться на руйнівний вихор темряви. Він може знищити академію, місто, весь цей світ. Він перетвориться на порожнечу, яка пожирає все на своєму світі.

   Віолетта відчула, як по спині пробіг холод. Вона й не підозрювала, що на кону стоїть не лише її кохання, а й життя тисяч людей. Відповідальність лягла на її плечі непосильним тягарем.

 - Треба щось придумати, - Віолетта схопилася з місця і почала міряти кімнату кроками. - Ми повинні поговорити з ним. Без свідків. Без Елари і, найголовніше, без Макса.

 - Але як це зробити? - Мелоді похитала головою. - Ти сама сказала, що Макс ні на крок тебе не відпускає. Його кімната навпроти, він відчуває кожен твій рух через ці свої щити. До того ж… це справді небезпечно. Віталіон зараз не той хлопець, який дарував тобі кохання. Він може знищити тебе за секунду, просто не впізнавши. Його темрява може вдарити раніше, ніж він зрозуміє, хто перед ним.

   Від цих слів Віолетті стало фізично боляче. Думка про те, що кохана людина може стати її катом, була нестерпною.

 - Я мушу ризикнути. Краще загинути від його руки, намагаючись його врятувати, ніж прожити вічність у безпеці поруч із Максом, знаючи, що я здалася.

   Мелоді піднялася і взяла подругу за руки. Її долоні були теплими й надійними.

 - Добре. Я обговорю це з Філіпом. Він брат Віталіона, він знає його найкраще за всіх. Можливо, він знайде спосіб виманити його в нейтральне місце або створити зону, куди не дістане погляд Макса. Але, Віолетто, ми повинні тримати це в найсуворішій таємниці від цього хлопця. Якщо він націлений зробити тебе своєю, він піде на все, щоб зірвати цю зустріч. Він не дасть вам відновити стосунки, навіть якщо побачить найменший шанс на успіх. Для нього одужання Віталіона, це його особистий програш.

 - Я розумію, - кивнула Віолетта. - Він не повинен знати. Я буду грати роль покірної, наляканої дівчини, якій потрібен його захист. Це дасть нам трохи часу.

   Подруги ще трохи погомоніли, обговорюючи деталі розкладу та можливі лазівки в захисті. Мелоді обіцяла, що завтра до ранку вони з Філіпом щось придумають. Вона міцно обійняла Віолетту на прощання, вкладаючи в ці обійми всю свою підтримку.

   Коли двері за Мелоді зачинилися, Віолетта відчула, як у кімнаті знову стало незатишно й тихо. Вона підійшла до високого панорамного вікна. Нічна академія була прекрасною і зловісною водночас. Внизу, в саду, клубилися тіні, а далекі вежі здавалися чорними піками, що пронизують зоряне небо.

   Десь там, в одній із цих веж, зараз перебував Віталіон. Про що він думає? Чи відчуває він ту саму порожнечу, що й вона? Чи Елара вже заповнила його думки своїм сміхом і магією? Віолетта притиснула чоло до холодного скла. Їй здавалося, що вона бачить тонку нитку, що світиться і тягнеться від її серця в темряву ночі, але ця нитка була такою слабкою, такою зраненою.