Глава 24.1

ГЛАВА 24

Здивовані першокурсники раз у раз переглядалися, не знаючи, чого чекати. А Радрік, який стояв поруч, так і не відповідав на мої запитання. Лише посміхався і казав, що незабаром сама все побачу.

Нарешті, вперед вийшла Верина Сларрен. Брюнетка обвела нас непроникним поглядом і урочисто заговорила:

– Щоб стати в Академії Лаграса своїми, вам необхідно пройти посвяту. І не бійтеся, – бачачи, як ми напружилися, розтягнула вона губи в посмішці. – Вона, швидше, весела, ніж небезпечна. Хоча... не для всіх...

Мілена, яка стояла неподалік від мене, шумно зглитнула.

– Для будь-якого воїна чи мага, звісно ж, важливі його вміння. Але не менш важлива і удача, – продовжила Верина тягнути інтригу. – Саме перевірку на вашу удачу ви зараз і пройдете в нашій «Лотереї новачків».

– Щось мені це не подобається, – пробурмотіла я, бачачи, як передчувально посміхаються старшокурсники.

Двоє хлопців під урочисту музику наших музикантів внесли підставку і середніх розмірів скриньку, оббиту червоною тканиною, на яку не забули нанести зображення «золотої віверни». Усе це встановили перед Вериною. Вона розкрила скриньку і вказала на гірку якихось дерев’яних кругляків, що в ній лежали.

– Правила прості. Ви пишете ваші імена на жетонах. Потім ми кидаємо їх знову сюди і перемішуємо. А далі все залежатиме від вашої удачі. Комусь просто дістануться призи. Вони щасливчики! Іншим доведеться довести, що вони гідні бути тут, і виконати якесь завдання. Це може бути участь у конкурсі або доручення від старшокурсників.

Судячи з дедалі ширших усмішок останніх, над нами будуть найнатуральнішим чином знущатися.

– А участь в цьому обов’язкова? – запитала я в Радріка.

– О, бачу, дехто цікавиться, чи обов’язково брати участь у «Лотереї новачків»! - Верина почула мої слова і не забула відреагувати.

– Взагалі-то не тільки її це цікавить, – буркнула Іллара.

Вона стояла поруч із Рігером, фізіономія якого була далека від задоволеної. Причому навряд чи через «Лотерею новачків». Мабуть, принцеса встигла непогано винести йому мозок.

– Скажімо так, – тонко посміхнулася Верина. – Ті, хто не пройдуть через посвяту, ніколи не стануть в Академії своїми. До них ставитимуться так, наче вони порожнє місце. Ніхто не відповідатиме на їхні запитання, не допомагатиме, не вважатиме рівними собі. А ті, хто водитиме дружбу з відлюдьками, самі ними стануть. Ця традиція досить давня, тож не варто її порушувати. Тим паче що кожен зі старшокурсників теж через це проходив. Ви маєте довести, що гідні стати одними з нас. Відчути дух Академії Лаграса, так би мовити. Утім, справа ваша. Не хочете – можете піти звідси просто зараз. Слабакам тут не раді.

Запанувала тиша. Ми поглядали одне на одного, але ніхто так і не наважився піти. Не те щоб мене лякала доля відлюдька. Але якщо через це справді проходили всі, то не бачу сенсу плювати на місцеві традиції. Мені тут ще три роки вчитися.

– Правильний вибір, дітлахи! – задоволено кивнула Верина. – А тепер підходьте по черзі й пишіть ваші імена на жетонах.

Після того як дерев’яні кругляки з нашими іменами опинилися знову в скрині, брюнетка закрила її і демонстративно потрясла.

– Ну що ж, спочатку дізнаємося, хто у нас тут улюбленці долі і щасливчики! Першим трьом, чиї імена я витягну зі скриньки, дістануться призи. І відпрацьовувати їх не доведеться. А найцінніший з них – виріб нашого найкращого студента-артефактора минулого року – Альберта Рона.

Їй піднесли якийсь металевий предмет, схожий на рукавичку без пальців.

– Бойовий артефакт, розрахований на тридцять резервів першого рівня. У нього занесені три конструкти. «Вогняний згусток», «водяна стріла» і «розряд блискавки». До того ж цей артефакт не забороняється використовувати під час дуелей та інших випробувань в нашій Академії. Ми це узгодили з наставниками.

У багатьох з нас загорілися очі. І я не виняток. Бойові артефакти коштували чимало. Та і з урахуванням місцевих правил така річ дасть чимало переваг. Раптом тебе викличе на дуель хтось сильніший? Тож цей артефакт я точно хочу!

Побачивши, що потрібного ефекту вдалося досягти, Верина відклала артефакт убік і засунула руку в скриню. Довго там нишпорила, чим довела нас до крайнього ступеня нетерпіння. Потім, нарешті, витягла кругляк, але знову витримала довгу паузу, перш ніж оголосити ім’я щасливчика:

– Отже, бойовий артефакт отримує Мілена Сойн.

Моя кучерява одногрупниця радісно заверещала і під загальні заздрісні погляди вийшла вперед, щоб забрати свій приз.

– Вітаю, студентко Сойн! Ви легко відбулися, – поблажливо кивнула їй Верина. – Тепер можете просто насолоджуватися виставою.

Мілена з полегшенням встала серед старшокурсників, крутячи в руках артефакт. А я зітхнула. Ну не дуже я везуча, що поробиш...

– Другий приз – накопичувач на двадцять резервів.

І мене знову охопило хвилювання. Це я хочу навіть більше, ніж бойовий артефакт! Адже ще один накопичувач – саме те, чого я потребувала найбільше. Причому той, який нам видали безплатно, як я зрозуміла дослідним шляхом, розрахований лише на п’ять резервів. А тут учетверо більше!