Глава 22.2

Поки я працювала над зачісками, інші жваво обговорювали найцікавіші для себе теми. І це було зовсім не навчання і навіть не майбутня вечірка. Ці невгамовні ділилися враженнями щодо хлопців-студентів і наставників. Ще й складали рейтинг привабливості, часом сперечаючись до хрипоти, коли смаки не збігалися. Я ж лише посміхалася. Хоча деякі їхні репліки все ж таки викликали інтерес і змусили теж долучитися до розмови.

– Ні, Джуліан Мінгар точно на першому місці! – з придихом вигукнула Беттіна. – Який він усе-таки красунчик!

– Якби ти побувала на його занятті, то одразу б скинула його з п’єдесталу, – уїдливо зауважила я.

– Так, він злюка! – не стала сперечатися природниця. – Але від цього стає тільки ще привабливішим! Уяви, він такий суворий і жорсткий на людях, а зі своєю обраницею стає зовсім іншим. Милим і пухнастим зайчиком!

Я пирснула зі сміху.

– Ти ще скажи таке в його присутності! Подивишся, які в цього зайчика гострі зубки!

– Та ну тебе! – беззлобно відмахнулася дівчина. – Я от усе одно вірю, що в душі він зайчик. Вразливий і чуйний. І, як і всі, потребує любові!

– Ну, звісно, любові! Тільки не такої, як ти думаєш, – іронічно заперечила я.

– І чому ти так проти нього налаштована? – докірливо похитала головою Беттіна.

А я прикусила язичка. Про наші з Джуліаном стосунки ніхто, крім Брінни та ректора, не знає. І краще нехай так залишається і надалі! Руда ж лукаво поглянула на мене і багатозначно хмикнула.

– Гаразд, ти перемогла! Хочеш, щоб він був на першому місці, нехай буде, – буркнула я.

– А на другому має бути ректор, – приєдналася інша дівчина.

– Так, він теж гарнюня! – підтримала її Беттіна. – Але занадто серйозний і суворий, як на мене. А як вам наслідний принц, до речі? Він, звісно, не такий красень, але щось у ньому є. Може, його на третє місце?

– Лерон ще красивий, – боязко вставила Альма – брюнетка з величезними синіми очима.

Як я зрозуміла з розмов дівчат, її батьки – заможні простолюдини. Тож вдягалася вона не гірше за більшість аристократок.

Але на неї одразу зашикали.

– Лерон – той ще змій! – поморщилася Беттіна. – Про нього різні нехороші чутки ходять.

Я мимоволі насторожилася.

– Які чутки? – з вдаваною байдужістю запитала.

– Усілякі брудні історії про нього і різних дівчат, – багатозначно сказала природниця. – Багато дуреп купувалися на його гарне личко і потім шкодували. І добре ще якби він просто скористався їхньою наївністю і пішов далі. Але цей гад ще й хизується своїми пригодами. Псує дівчатам репутацію так, що тих потім ніхто і заміж не візьме! А з простолюдинками взагалі не церемониться!

Я навіть не здивувалася, дізнавшись про таке. Для себе ж вирішила, що точно триматимуся від Лерона якнайдалі.

Отже, вдосталь перемивши кістки хлопцям, ми, нарешті, випурхнули з гуртожитку. Зрозуміло, на вечірку все одно запізнилися майже на півгодини. Але Брінна всіх запевнила, що так навіть краще. Привернемо своєю появою до себе більше уваги. Тим паче що хлопцям своєї групи вона заборонила нас чекати. Хотіла, щоб наш зовнішній вигляд став для них сюрпризом.

Перебуваючи в оточенні веселих і приємних у спілкуванні дівчат, я і сама ніби скинула з себе тягар усіх своїх проблем. Теж усміхалася, жартувала, безтурботно теревенила. А ще насолоджувалася призабутим відчуттям того, що маю бездоганний вигляд. Гарна сукня, зачіска, макіяж. Це додавало впевненості та гарного настрою.

Ще на підході до парку ми почули музику, від якої ноги самі так і норовили пуститися в танок. Треба ж, старшокурсники навіть про це подбали! Судячи з юних облич музикантів і наявних у них артефактних браслетів, вони теж студенти. А ще були бочки з якимось напоєм, до яких раз у раз підходили і наливали собі їхній вміст у кухлі.

Шейлар, який стирчав біля входу і терпляче чекав на когось, побачивши нас, стрепенувся і помахав рукою.

– Ви всі маєте чудовий вигляд! – обдарував він компліментом, коли ми підійшли. Хоча дивився при цьому тільки на Брінну.

Та трохи розчервонілася і навіть потупилася. Але вже за мить з обуренням вигукнула:

– А решта де?! Уже, мабуть, до якихось чужих дівок залицяються?

– Та ну їх! – втрутилася Беттіна. – Ми собі знайдемо і кращих кавалерів! Поглянь, скільки навкруги симпатичних старшокурсників!

– Ти маєш рацію! – погодилася з нею інша дівчина. – До речі, а наставники будуть? А то з ними ніяких нормальних веселощів.

– Жодного поки що не бачив, – заспокоїв її Шейлар. – Ходімо краще до бочок. Повірте, це щось!

– Та що там усе-таки? – зацікавилася Брінна. – Говорили про якусь магічну випивку, але без подробиць.

– Мені сказали, що це пунш з лайнів. Якихось магічних фруктів. Я вже скуштував. Жодного хмільного ефекту. Зате бадьорить і викликає гарний настрій. Як мені пояснили старшокурсники, негативних наслідків це напій не спричиняє. Тому студентам його і дозволяють пити тут у свята. Іан Лоурі, місцевий наставник з магії Природи, виготовляє таку випивку. Студенти в нього її іноді купують за бали.