Глава 22.1

ГЛАВА 22

Після закінчення заняття я вирішила одразу не йти до гуртожитку, як решта. Запитала в Іана Лоурі, чи є окремий тренувальний зал для природників. І, схоже, дуже його потішила своїм завзяттям.

– Чудово, студентко Клайс! – всміхнувся він. – Будеш і далі працювати замість того, щоб розважатися, як інші, незабаром їх наздоженеш і переженеш.

Він провів мене до окремого приміщення, де в одній частині знаходилися рослини для проведення магічних маніпуляцій, а в іншій – вільний простір для відпрацювання бойових конструктів.

– Моя допомога потрібна? – запитав він.

– Ні, постараюся сама розібратися.

– Ну, клич тоді, якщо знадобиться. Я буду в оранжереї.

Я дочекалася, поки природник залишить приміщення, і зітхнула з полегшенням. Його допомога, може, і стала б у пригоді. Але в наставника точно виникли б запитання про надто швидкий прогрес. А мені це непотрібно.

Дістала блокнот зі схемами конструктів і, поміркувавши, вибрала «гнучку лозу» першою для вивчення. «Посилений ріст», звісно, добре і корисно для роботи з магічним джерелом, але зараз мені необхідно хоч щось, що могло б захистити. А «шип» без знання вразливих точок марний. Тим паче що захисні конструкти і зовсім зводять весь ефект нанівець. Дерев’яне вістря просто вдариться об них і розвіється. З «лозою» ж більше варіантів для застосування.

Ну що ж, почнемо...

Мені знадобилося півгодини, щоб у деталях запам’ятати конструкт і відтворити його. Зрозуміло, ні про яку швидкість створення звичайним шляхом і мови не йшло. Я з хвилину мучилася, щоб відтворити конструкт. І таким способом знадобилося б кілька тижнів, щоб довести це до автоматизму. На щастя, для мене це необов’язково.

Я пірнула у свою внутрішню альтанку і з задоволенням зазначила, що просторове ядро ще трохи підросло. А ось у природного прогрес був слабенький. Ну та нічого. Ми це поступово виправимо.

Я під’єдналася до зеленого ядра і почала по пам’яті створювати щойно вивчений конструкт. На жаль, підглядати в книжки чи блокноти тут неможливо. Тож без вивчення конструктів усе одно не обійтися. Кілька разів збилася через те, що хотіла зробити все швидше. Але потім усе ж таки створила правильний конструкт і обережно прикріпила до природного ядра. І ось і навколо нього з’явився один крихітний супутник.

А тепер можна й попрактикуватися! – з задоволенням подумала і винирнула у реальний світ.

Активація конструкта «гнучкої лози» тепер тривала лише мить. Час, до речі, можна регулювати подумки. І на людях я вирішила не показувати настільки феноменальних для місцевих результатів. Буду викликати конструкт з затримкою в десять секунд. І це, звісно, вважатимуть геніальним для новачка. Але запитань буде менше.

«Гнучка лоза», що ніби виросла з центру моєї долоні, була наче ще однією частиною тіла. І щоб пристосуватися, як її краще використовувати, довелося неабияк помучитися. Спочатку вона просто мляво ворушилася або її доводилося закидати як вудку. Знадобилося близько години, щоб почати більш-менш нормально з нею управлятися. І тут дуже стала в пригоді деяка схожість з маніпуляціями з «просторовим щупом». Вона допомогла швидше пристосуватися. Тепер я могла вдарити когось, як батогом, або зачепити арканом. Але треба ще потренуватися, щоб довести це до ідеалу. Та все ж таки результатом я була задоволена.

Потягнулася, розминаючи м’язи. Розтерла кисті рук, яким довелося попрацювати найбільше. І, нарешті, пішла на вихід.

– Як справи? – поцікавився Іан Лоурі, який возився з якимось деревом у діжці.

– Нормально, – ухильно сказала я.

Він хмикнув і нічого не сказав. Напевно, вирішив, що в мене навряд чи щось узагалі вийшло. Я ж поки що не прагнула комусь щось доводити. Та й успіхи мої не настільки великі, щоб їх випинати.

Дорогою до гуртожитку я помітила, що на території Академії панує пожвавлення. Студенти завзято готувалися до майбутньої вечірки. Парк прикрашали магічними ліхтарями, встановлювали там столи і якісь бочки. Я і сама мимоволі посміхнулася, бачачи навколо радісні, усміхнені обличчя. Раніше не надто хотіла йти на цю вечірку. Але тепер раптом зрозуміла, що і справді хочу відволіктися від усього того жахіття, на яке останнім часом перетворилося моє життя.

У жіночій спальні моєї групи панував справжній безлад. Всюди були розкидані сукні, прикраси. Дівчата галасували, сперечалися, обговорювали щось, фарбувалися і зачісувалися. Мою появу якщо й помітили, то проігнорували.

Я пройшла до своєї шафки і з сумом зазирнула в неї. Навіть вдягнути нічого. Доведеться йти на вечірку в академічній формі.

Тут у двері заглянула знайома руда фізіономія.

– Анно, ти де була?! – заволала Брінна. – Вечірка розпочнеться за півгодини, а ти ще не готова!

– Та чого мені готуватися? – я невесело зітхнула. – Піду в чому є. Хіба що зачіску зміню.

– От іще! – фиркнула вона. – А ну пішли зі мною!

І, не чекаючи реакції, схопила мене за руку і потягла за собою до жіночої спальні її групи. Там панувало те саме, що й у моїй, але атмосфера була теплішою. Дівчата не обмінювалися шпильками чи прихованими глузуваннями, а щиро намагалися допомогти одна одній набути якомога кращого вигляду.