Глава 19.2

Надія на те, що заняття з «Бойової підготовки» теж буде спільним, не виправдалася. Нас розподілили по різних полігонах, де кожен наставник мав займатися зі своєю групою індивідуально.

Коли ми підходили до нашого полігону, Джуліан уже знаходився там. Він змінив мантію на тренувальну форму. Але не синю, як у нас, а темно-зелену, військового зразка. Він неспішно робив якийсь розминковий комплекс.

Ми всі мимоволі завмерли, не наважуючись перервати його – настільки заворожило це видовище. Техніка, відточена до досконалості. Жодного зайвого чи невпевненого руху. А ще ця обтягуюча форма так підкреслила всі переваги добре розвиненого атлетичного тіла, що в мене мимоволі запалали щоки. Я просто зависла, не в змозі відірвати від нього погляду. Утім, не тільки я.

А ще яскраве сонце так вигадливо гралося зі світлим волоссям Джуліана, що його обличчя було ніби підсвічене. Смаглява шкіра здавалася золотавою. Тепер я могла зрозуміти, чому його прозвали Золотим Генералом. Легко можу уявити, як цей вродливий чоловік, ніби створений з золота, з яскравими очима, що палали, наче коштовні смарагди, виходить на поле бою, і все навколо завмирає. Зовні він – ніби саме втілення життя. Але за іронією долі сіє навколо смерть і руйнування. Я мимоволі поїжилася. Надто моторошне і двоїсте відчуття виникло від цього образу.

Нарешті, куратор закінчив розминку і розвернувся до нас. Абсолютно незворушний, весь залитий яскравим сонячним світлом. Ніби статуя якогось божества. Байдужого до всього, що його оточує. І це божество наче розмірковує, що з нами краще зробити: знищити, обдарувати своєю милістю чи так і залишитися байдужим. Я мотнула головою, відганяючи це дивне відчуття.

Зі здивуванням і незадоволенням побачила, як Елізабет відділилася від решти і граційною ходою, трохи похитуючи стегнами, попрямувала до Джуліана. Тренувальна форма на її жіночній і стрункій фігурі виглядала приголомшливо. Багато хлопців спостерігали за білявкою з явним інтересом. А деякі мало слину не пускали.

– Наставнику Мінгар, – проворкувала Елізабет, зупинившись за крок від нього. – Я хотіла б вибачитися від імені групи за поведінку однієї з наших студенток.

Почулося шипіння Іллари, яка була шокована нахабством білявки. Та й Лерон не виглядав задоволеним. По суті, Елізабет зараз їх обох підсиджувала. Доки староста і його заступниця гав ловлять, вона виступає від імені групи.

– Я хочу вас запевнити, що ми всі вважаємо вас справжнім героєм. І цінуємо те, що ви зробили для перемоги Вайдара, – продовжила Елізабет, демонстративно випнувши груди та прийнявши найвиграшнішу позу. – А ще ми раді наданій честі. Тому, що саме вас призначили нашим куратором.

Губи Джуліана здригнулися у звичній іронічній усмішці, через що, нарешті, ослабла напруга, що буквально відчувалася в повітрі.

– Підозрюю, далеко не всі поділяють вашу радість, – глузливо кинув він. – І що ви самі навряд чи залишитеся при своїй думці вже після першого заняття з «Бойової підготовки». Але прогин зараховано, студентко Осмонд.

– Що б сьогодні не сталося, – кокетливо сказала вона, заправляючи за вухо спеціально залишений на волі в’юнкий локон, – це не змінить мого безмірного захоплення вами, наставнику Мінгар!

Брови Джуліана злегка піднялися. Він хмикнув.

– Від такого потоку лестощів у мене скоро зуби зведе, студентко Осмонд. А тепер повертайтеся до решти.

Причому поки вона йшла до нас, ще сильніше виляючи стегнами, він окидав її фігуру оцінювальним поглядом. І в мене дуже сильно засвербіли руки, щоб дати йому ляпаса. Ну от як чоловіки можуть вестися на подібне?! Чи це просто Джуліан Мінгар такий кобель? Я закусила губу, намагаючись більше нічим не показати свого невдоволення від того, що відбувається. Не втримала зловтішної посмішки, коли куратор раптом гаркнув:

– Вишикуватися! Хлопці в шеренгу ліворуч, дівчата – праворуч, – ще до того, як Елізабет зайняла місце в строю. Через це вона буквально підстрибнула на місці і втратила будь-яку величність.

Ми поспішно вишикувалися за зростом. А я пораділа тому, що не опинилася останньою. Хоч зростом Анну місцевий бог не образив! Четверта в строю. Першою виявилася Грета, чому ця проста сільська дівчина не зраділа. Вона воліла триматися за чиєюсь спиною і не випинатися. Навіть спеціально втягувала голову в плечі, щоб здаватися нижчою.

Джуліан, заклавши руки за спину, неспішно обійшов стрій, перевіряючи зовнішній вигляд студентів. Побачене його, схоже, більш-менш задовольнило, бо чіплятися ні до кого не став. Лише скептично хмикав, споглядаючи тих, чия фізична форма залишала бажати кращого. Мене, як не дивно, проігнорував. Зате пампушці Денізі та ще чотирьом студентам з зайвою вагою дістався вельми багатообіцяльний погляд. Утім, як і доходязі Джовелу.

– Що ж, чесно вам скажу, побачене мене не вражає, – нарешті, резюмував він, ставши перед нами й окидаючи глузливим поглядом. – Але наскільки великі розміри прірви, покаже сьогоднішнє тренування.

– Пробачте, наставнику Мінгар, – несміливо сказала Деніза. – Хіба для магів так уже важливий фізичний стан?

Краще б мовчала! Те, як красномовно він на неї подивився, ліпше за будь-які слова підказало, що зараз на нас чекає ціла лекція на тему: у здоровому тілі здоровий дух. У принципі, я з цим навіть згодна. Сама в рідному світі займалася спеціальними вправами для підтримання себе у формі. Хоча вони були, швидше, на гнучкість і витривалість, а не на розвиток м’язів. Воліла б і тут зайнятися тим самим. Але, схоже, наш куратор вважає інакше. І все-таки він здивував. Замість того щоб розпинатися перед нами і переконувати в чомусь, Джуліан коротко сказав: