Глава 17.2

«Просторовий щуп» злетів над головами дівчат. Я віддала ментальну команду, відкриваючи «просторове сховище» спочатку над Елізабет, а потім над Хейзел.

Яскраво-червона густа рідина з хлюпанням виплеснулася на волосся завмерлих від несподіванки аристократок. Вони встигли лише підняти голови, від чого ефект лише погіршився. Томатний сік залив їм не тільки волосся на маківці, а й обличчя.

Гомін, що панував у їдальні, миттю вщух. Я поспішила забратися подалі за спини якихось хлопців-другокурсників, поки мене не помітили.

А потім залунав вереск. Кричала Хейзел, мотаючи головою і намагаючись струсити з себе рідину.

– Це що кров?! – вигукнув хтось.

Елізабет, почувши це, зблідла і зігнулася навпіл. Її почало рвати щойно з’їденим. Хейзел недовго кріпилася і невдовзі приєдналася до подруги.

М-да, ефект від мого маленького жарту перевершив усі очікування!

А до натовпу, що зібрався біля входу, вже мчали двоє охоронців і кілька наставників.

– Що тут сталося? – грізно запитав Тхемме Ар-Тан, з невдоволенням спостерігаючи за студентками, які зараз бруднили підлогу.

– На них звідкись вилилася кров, – тремтячим голосом промовила якась пухкенька дівчина з рожевою стрічкою у волоссі.

– Це не кров, – поморщився завгосп Академії, принюхуючись. – Томатний сік.

Він обвів грізним поглядом присутніх.

– І хто це зробив?

– Ніхто не бачив, – відгукнувся хтось із третьокурсників. – Занадто швидко все сталося.

– Отже, магічний вплив, – кивнув своїм думкам Тхемме. – Найімовірніше, хтось із повітряників відмітився. Тільки він зміг би непомітно пронести по повітрю місткість з соком.

– Або водяник, – встряв у розмову один з охоронців. – Створив сферу з рідини і кинув її на дівчат. Може, цілив взагалі в когось іншого, а вони випадково потрапили під роздачу.

Прокляття! Підставляти когось я точно не планувала. Не вистачало ще, щоб через мою витівку покарали невинних.

– Сканери застосуйте, – нетерпляче наказав Тхемме охоронцям. – Студенти, усім залишатися поки що на місці! Будемо шукати жартівника!

Студенти здивовано переглядалися. Провини за собою ніхто не відчував, але напруженість була присутня. Завжди залишається можливість помилки.

Охоронці тим часом дістали якісь металеві пластини і провели над дівчатами, які вже трохи отямилися. Ті намагалися сяк-так відтертися і мали жалюгідний вигляд. Я навіть на якийсь час відчула докори сумління. Рівно до того моменту, як Елізабет, що обводила очима присутніх, натрапила на мене і заволала:

– Це вона! Вона зробила!

Старшокурсники, що частково закривали мене своїми спинами, розступилися. Я ж постаралася набути найбільш нешкідливого і розгубленого вигляду, на який була здатна. Поплескала віями і запитала:

– Ви про що?

– Так, усі заспокоїлися! – рявкнув Тхемме. – Студентко, поясніть своє обвинувачення, – звернувся він до Елізабет. – Ви бачили, хто саме здійснив магічну маніпуляцію?

– Ні, – змушена була визнати та. – Але я впевнена, що це вона! У неї була причина! Ми над нею нещодавно пожартували. Так, злегка. Усі просто посміялися. Але вона точно зачаїла образу!

– Ну що за безглуздя! – закотив очі завгосп. – Чия це взагалі група?

– На жаль, моя, – пролунав похмурий голос Джуліана, при появі якого всі розступилися, пропускаючи до місця подій нашого куратора. – І я вже встиг проклясти все на світі за те, що вона мені дісталася! Усього другий день знаходяться в Академії, а вже встигли добряче потріпати мені нерви.

– Співчуваю, – усміхнувся Тхемме. Але було видно, що йому, швидше, кумедно. – Ну, раз це твої, то сам далі й розбирайся. А в мене ще купа справ.

Кинувши наостанок на Джуліана глузливий погляд, він пішов геть.

Інші студенти вже хотіли під шумок теж злиняти, але куратор рявкнув:

– Усім стояти! Кожен, хто хоча б торкнеться ногою порога, залишиться без неї.

Дехто обурено загомонів. Але варто було Джуліану втупитися в них поглядом, як одразу замовкли і постаралися злитися з оточенням.

– Ну що там зі сканерами? – запитав куратор в охоронців.

– Щось дивне, – почухав потилицю один. – Не вдалося зафіксувати залишковий магічний слід.

– У мене так само, – відгукнувся другий.

– Отже, знайти ми цього жартівника не зможемо? – похмуро резюмував Джуліан.

– Можливо, у нього артефакт приховування магічних впливів, – невпевнено припустив перший охоронець.

– Ще цікавіше... – пробурмотів куратор. – Хтось проніс на територію Академії заборонений артефакт. І якщо це виявиться хтось із моїх йолопів, йому точно буде непереливки! – він пробігся поглядом по усім, хто ще залишався в їдальні з нашої групи, і мені стало не по собі.

Звісно, ніякого артефакту приховування при мені не було. Але раптом Джуліан усе одно мене запідозрить?