Глава 17.1

ГЛАВА 17

Ох, пам’ятаю, скільки я мучилася, перш ніж опанувала цей незамінний інструмент просторового мага! Треба відокремити тоненьку ниточку від ядра і уявити її частиною власного тіла. Спочатку взагалі нічого не виходило. Коли ж навчилася відокремлювати, нитка просто висіла безформною локшиною і ледве ворушилася. Мені знадобилося півроку, щоб, нарешті, відчути «просторовий щуп» так, як потрібно, і керувати ним без жодних зусиль.

Як же добре, що не доведеться проходити весь цей шлях заново! Варто було відокремити нитку від мого крихітного просторового ядра, і мої навички допомогли доволі спритно з нею управлятися. До автоматизму, звичайно, доведеться ще трохи попрацювати, але це не проблема.

Шкода, звісно, що через різницю в резерві з моїм попереднім рівнем виходить маніпулювати «щупом» лише на відстані трьох метрів від себе. Але цього, думаю, буде достатньо.

Щоб завчасно не витратити енергію, я відключила «щуп» і, задоволена, повернулася до реальності. Вчасно! Брінна вже махала перед моїм обличчям долонею.

– Гей, Анно, ти що мене зовсім не слухаєш?

– Слухаю, – збрехала я і тільки тут звернула увагу, що ми стоїмо в черзі перед роздачею. – Просто замислилася. Повтори, будь ласка, що ти сказала.

– Кажу: ти що будеш брати?

– Так, почекай. Зараз що-небудь виберу.

Я оцінила поглядом запропоновану їжу і задоволено посміхнулася. Відшукала те, що найкраще підійде для моїх планів.

– Іди перша, Брінно.

Та не стала сперечатися і прошмигнула вперед, спритно накладаючи на тарілки всього потроху. Тут було самообслуговування, на відміну від елітної частини їдальні. І я зараз цьому навіть зраділа. Інакше в кухонних працівників виникли б резонні запитання: навіщо мені відразу дві склянки томатного соку. І це крім яблучного, який я взяла вже з особистих уподобань.

Швидко покрутила головою. Переконалася, що нікому немає до мене діла, і вилила вміст двох склянок у «просторове сховище». Добре, що там нічого не змішується, і під час вилучення кожен елемент залишиться в тому вигляді, в якому його туди помістили. Склянки залишилися на роздачі абсолютно порожні. А я, наче нічого й не сталося, рушила далі, прихопивши лише ту, що з яблучним соком. З їжі обрала млинці з фруктово-сирною начинкою, що пахли дуже апетитно.

Брінна вже махала мені рукою, сидячи за столиком поруч з Шейларом і ще кількома одногрупниками. Там залишалося єдине вільне місце, вочевидь для мене. Ех, і чому я не потрапила до другої групи?

Зітхнувши, попрямувала до їхньої компанії. Бігцем озирнулася, відшукуючи інші знайомі обличчя. А ось і мої недоброзичливці! Елізабет, Хейзел, Ленор, Рігер і ще кілька аристократів. Косяться на мене і мерзенно регочуть. Найімовірніше, обговорюють свій безглуздий ранковий жарт. Або замислили ще якусь капость.

Що ж, незабаром двом з них доведеться на власній шкірі відчути, як це – осоромитися на очах у купи народу. А тут, між іншим, не лише першокурсники. Студенти другого і третього року навчання поблажливо поглядають на новачків і поводяться набагато стриманіше.

Зловила погляд Радріка, який сидів у компанії своїх друзів і незамінної Верини. Він посміхнувся і помахав рукою. Ну от чого він причепився? Інших дівчат бракує, чи що? Але зовсім проігнорувати було б неввічливо, і я теж посміхнулася. І перехопила тепер уже неприязний погляд принцеси. Іллара щойно приєдналася до компанії нашого старости. Проходячи повз неї, я почула, як вона поскаржилася на те, що немає страв, до яких звикла. А наші їй здаються надто жирними й позбавленими гостроти.

– Здається, у Дріннері є непоганий ресторан, де подають страви різних народів, – ввічливим тоном звернувся до неї Лерон. – Я був би щасливий, якби ви дозволили мені вам його показати в неділю. Та й узагалі можна влаштувати екскурсію містом. Воно, звісно, не таке велике і гарне, як Тіра – наша столиця, але теж цілком непогане. Я тут бував кілька разів...

Він ще щось говорив, розливаючись солов’єм перед сінлайкою. Але я вже пройшла далі й не чула. Лише зітхнула з полегшенням, що Лерон переключився на інший об’єкт. Хоча, звісно, ризиковий він хлопець! Як би наслідний принц не ставився до нав’язаної нареченої, але від цього її статус не змінюється. І в Лерона можуть виникнути чималі проблеми. Утім, турбуватися я за нього точно не збираюся.

Я сіла поруч з Брінною та Шейларом і ввічливо привіталася з рештою. Після обміну привітаннями одна з дівчат запитала:

– А що це взагалі було зранку? За що з тобою так?

– Відмовилася ставати прислугою в однієї з аристократок і дівчиною для розваг в іншого з їхньої кодли. І вони вирішили, що буде дотепно таким ось чином покарати мене за зухвалість, – не стала я приховувати правди.

Заодно й подивлюся, як вони поставляться до такого. Раптом і в них не все так добре, як здається на перший погляд.

– Та ти що?! – округлила очі Брінна, якій я таких подробиць ще не розповідала. – Ваші аристократи взагалі знахабніли! І що, решта на таке погодилася?

– На роль прислуги – так. А щодо решти не знаю. Сама розумієш, навряд чи такі пропозиції робляться привселюдно.

Запанувала тиша. Один з хлопців, судячи з персня, аристократ, несхвально похитав головою.