Глава 16.1

ГЛАВА 16

Вранці мене розбудив гучний протяжний звук, від якого я буквально підскочила на ліжку. Але ж як міцно спала – навіть дивно! Жодного кошмару.

Мигцем глянула на браслет-артефакт. Шоста ранку. Ранувато тут підіймають студентів.

Раз у раз позіхаючи і не завжди встигаючи прикрити рота долонею, я почала збиратися.

Зі здивуванням зауважила, що нікого, крім мене, у кімнаті немає. Невже всі такі ранні пташки, що прокинулися до сигналу? Ну та нічого! Мені ж краще.

Цікаво, що в нас сьогодні за розкладом? Якщо староста і взяв його в приймальні, то не спромігся поділитися з рештою. Його вчора хвилювали зовсім інші речі.

При згадці про інцидент у душовій я поморщилася. Підозрюю, це мені ще відгукнеться. Але не погоджуватися ж на його обурливу пропозицію!

Радрік начебто розповідав, що ранок починається з загального збору групи біля гуртожитку за півгодини після сигналу. Куратор перевіряє присутність студентів та їхній належний зовнішній вигляд. А потім у нас є півгодини для сніданку. Початок занять о сьомій.

Що ж, розклад на перший час зрозумілий. Необхідно поспішити до вбиральні та душової, щоб встигнути зробити все необхідне. Те, що вони спільні, дає зрозуміти, що буде ще й черга. Може, тому дівчата і встали раніше? Розуміли, що інакше хлопці не дадуть їм спокійно привести себе до ладу.

Я взяла рушник та інші необхідні речі і попрямувала до дверей. Але вони чомусь виявилися зачиненими. Невже подбали про мій сон? Якось не віриться в таку турботу.

Штовхнула їх і усвідомила невтішне. Двері хтось замкнув.

Скільки я не смикала за ручку, не штовхала, нічого не допомагало. Ну що за безглузді жарти?!

Почула зовні чийсь здавлений сміх і крикнула:

– Гей, відчиніть негайно! Це не смішно!

Ось тепер сміх навіть не намагалися стримати. На жаль, зрозуміти, хто це, за звуками не вийшло. Але однозначно дівчина. Потім почувся тупіт ніг, що віддалявся.

От же гади! Хочуть, щоб я запізнилася на загальний збір і викликала невдоволення куратора? А що як мені за це ще й порушення припишуть? До Темного бога їх усіх!

Так, гаразд, на щастя, у цій кімнаті, на відміну від душових, є цілих два вікна, нехай і розташовані зависоко. Пролізу через них і проблема вирішиться. Ця думка заспокоїла. Я нашвидкуруч зачесалася. Без дзеркала робити щось складне було незручно, тож обмежилася пучком на потилиці, нехай і більш вигадливим, ніж раніше носила Анна.

Загорнула засоби для миття в рушник і сховала за коміром піджака. Сподіваюся, нічого не випаде, коли вилазитиму назовні. Перевіряти, наскільки підросло за ніч «просторове сховище», зараз ніколи. Ядро всю ніч мало перекачувати енергію з себе в накопичувач і конструкт «сховища». Але навряд чи воно зросло достатньо, щоб класти в нього такі об’ємні предмети.

Довелося присунути найближче до вікна ліжко впритул. Я піднялася на верхній ярус і тепер змогла визирнути у вікно. На жаль, воно виходило на парк, а не на душові з вбиральнею і місце збору. І ніхто, кого можна було попросити про допомогу, повз гуртожиток зараз не проходив.

Я спробувала відчинити вікно і з жахом зрозуміла, що конструкцією це не передбачено. Або відкривається воно якимось незрозумілим чином, про який мені невідомо. Прокляття!

Вибивати скло теж не варіант. Ніхто такий крок не оцінить. Точно нарвуся на порушення. А то ще й доведеться виплачувати грошову компенсацію.

Довелося злазити і знову йти до дверей. Ліжко рухати на місце я принципово не стала. Якщо вже його господиня брала участь у змові проти мене, нехай хоч якусь незручність відчує.

– Гей, відчиніть! – спробувала докричатися хоч до когось.

Даремно. Тепер за дверима навіть сміху не чулося.

Настрій псувався дедалі сильніше. Я в роздратуванні поклала на місце рушник і мильні приладдя. Все одно не встигну ними скористатися. Про це красномовно говорили цифри на артефактному браслеті, що невблаганно відраховували хвилини.

Коли годинник показав 06.29, за дверима хтось закопирсався. Почувся звук, наче щось відсунули. Двері різко відчинилися, і я побачила спину хлопця, який швидко віддалявся. Причому відразу його впізнала за щуплою комплекцією. Джовел Стір. Невже я все ж таки була до нього несправедлива? Він єдиний, хто наважився мені допомогти, ризикуючи викликати невдоволення решти.

– Джовеле! – крикнула йому в спину, кидаючись слідом. – Дякую тобі!

Він обернувся, поглянув на мене якось дивно, сильно почервонів і нічого не відповів. Ну та гаразд. Його вчинок значить більше за слова.

У дворі вже вишикувалися обидві групи трохи осторонь одна від одної. А у віддаленні вже маячили постаті кураторів, які неспішно до нас наближалися.

Джовел юркнув у кінець шеренги. І я почула, як Рігер схвально сказав йому:

– Молодець! Якраз вчасно випустив її. Ось потіха зараз буде!

Пролунали веселі смішки інших. І ось тут я запідозрила недобре! На мене витріщалися всі. Моя група з відвертою насмішкою, хоча дехто винувато або з жалістю. А ось друга – з круглими від здивування очима. Трохи згодом і звідти почали долинати смішки.