Глава 15.1

ГЛАВА 15

Заходила я до навчальної кімнати з настороженістю. Раптом Елізабет уже встигла всім розбазікати про побачене? Але ні. Там на мене ніхто навіть уваги не звернув.

Настрій у всіх після нещодавнього прочухана був кепським. Багато хто обговорював несправедливість куратора і обурювався. Простолюдини-«слуги» з похмурим виглядом прибирали зі столів. Джовел і Емілі – наші цілителі, допомагали постраждалим у бійці.

Я здивувалася тому, що Джовел покірно вливав силу в того, хто його підставив. Це ж наскільки треба себе не поважати?! Ні, в чомусь Джуліан має рацію за всієї його цинічності. Поки людина сама не захоче змінитися, будь-яка допомога буде марною.

Я вирішила скористатися зручним моментом і прийняти душ, а потім лягти спати. Все-таки час уже пізній, а завтра перший навчальний день. Поки та сама слушна думка не прийшла іншим, варто було поспішити.

Взяла з собою з жіночої кімнати все необхідне і знову вийшла назовні.

Душові порадували тим, що в кожній кабінці двері зачинялися на засув. Ніхто не вломиться в найбільш невідповідний момент. У світлі того, що душові спільні, це важливо. А ще там були гачки і полиці, куди можна прилаштувати принесені речі.

Розмістивши все своє небагате майно, я з полегшенням зняла обридлу сукню Анни. Як же хотілося її просто викинути! Але поки що я не можу собі дозволити таке марнотратство. Ось коли придбаю новий одяг, що можна носити за межами Академії, тоді й викину. А поки випрала, як змогла, і сукню, і білизну, і сама встала під теплі струмені.

Хотілося б, звісно, гарячішу воду. Але це, схоже, ще одне знущання з першокурсників. Утім, зараз мені й таке в радість. Мило, видане господарниками, потішило: добре пінилося і мало приємний запах. Я боялася, що підсунуть щось гірше. Шампунь теж не розчарував.

Вимита і задоволена, я відчула себе оновленою. Якось відступили всі неприємності дня. Я вже передчувала, як вкладуся в ліжко і засну, щоб остаточно залишити позаду цей нелегкий день.

Жіноча форма Академії, в яку перевдяглася після душу, теж порадувала. Темно-синього кольору. Довга спідниця. Короткий приталений піджак з високим коміром і емблемою «золотої віверни» на грудях. Шовкова біла блузка. Зручні черевички на невеликих стійких підборах.

Шкода, що в кабінці немає дзеркала. Для того щоб подивитися на себе, довелося пройти до умивальників у суміжне приміщення. Я оглянула себе й задоволено посміхнулася. Нарешті відчула себе нормальною дівчиною, а не задрипанкою в обносках. Такий елегантний стиль дуже пасував до зовнішності Анни. А ще був зручним і практичним.

Посмішка миттю зникла з мого обличчя, коли поруч зі своїм відображенням у дзеркалі я побачила усміхнене чоловіче.

Схоже, Джовел уже поправив Лерону здоров’я. Лише легке почервоніння вуха видавало, що там нещодавно був опік. Але що він тут робить?

Відповідь отримала швидше, ніж встигла поставити запитання.

– Елізабет сказала, ти просила мене про зустріч.

Від шоку й обурення я в першу мить не знайшла, що й сказати. А білявий часу не гаяв. Закрив зовнішні двері та рушив до мене.

– А тобі пасує форма.

– Дякую, – нервово відгукнулася я, гадаючи, чого від нього варто чекати. – Але Елізабет тобі збрехала. Я не просила її ні про що подібне.

– Навіть якщо так, – хмикнув він, – я вже тут. Мені й самому хотілося з тобою поспілкуватися ближче. І більш вдалого моменту не придумаєш. Ніхто не плутається під ногами. Ми самі. Ти навіть помитися встигла, наче й справді чекала мого приходу.

– Що?! – я обурено округлила очі. – Що за брудні натяки?!

– Ну чому ж натяки? – розсміявся він. – Я цілком чітко даю зрозуміти, чого від тебе хочу. Мені не завадить розрядка після того, що куратор нам усім влаштував. Та і я тебе чесно виграв у бійці і навіть постраждав за це. Не знаходиш, що ти тепер маєш відпрацювати?

– Не знаходжу!

Я почала відступати спиною до душових, гарячково крутячи головою в пошуках порятунку.

На жаль, вікон тут не було. Магічні ліхтарі на стінах давали денне світло в будь-який час доби. Але я зараз цьому була зовсім не рада.

– Навряд чи в Академії дозволяється насильство над дівчатами! – висунула я вагомий аргумент. Хоча до кінця не була в цьому впевнена. Ех, треба було насамперед все-таки вивчити тутешній Статут! Тоді б не довелося відчайдушно вигадувати, як виплутатися з цієї огидної ситуації. – Хочеш отримати останнє попередження і вилетіти звідси?

– А хто говорить про насильство? – недобре примружився Лерон. – Так, формально воно тут заборонене. Але якщо все відбувається за згодою, претензій не буде, – повторив він слова куратора.

– Про яку згоду ти говориш?! – похмуро запитала. – Я проти! Чітко тобі про це заявляю!

– А я скажу, що ти була «за». Твоє слово проти мого. Якщо знадобиться, попрошу і решту одногрупників підтвердити. Що ти сама мені натяки робила і запросила сюди на особисту зустріч з цілком зрозумілими намірами. Як гадаєш, кому повірять?

Стало настільки бридко, що я відчула нудоту. А найгірше те, що він має рацію! Ці сволоти підтвердять його слова. Одні через страх. Інші – щоб не псувати з Лероном стосунки. Треті – аби їх самих не чіпали. Група мені дісталася з гнильцею. І староста відповідний!