Глава 14.3

Переконавшись, що порядок відновлено, Джуліан розвернувся і попрямував геть.

І ось розумію, що даремно на щось сподіваюся, але не могла хоча б не спробувати.

– Наставнику Мінгар, зачекайте!

Він зупинився, розвернувся і подивився з відвертим знущанням.

– Ви щось хотіли, студентко Клайс?

Наздогнавши його, я з обуренням вигукнула:

– Ви ж розумієте, що насправді це не Джовел винен?

– Навіть якщо так, хлопець свій вибір зробив. Через власну слабкість не наважився спростувати звинувачення.

– Але ж у нього не було жодного шансу проти Лерона!

– Не було, – не став сперечатися Джуліан. – Але якби він вийшов на дуель, це б уже свідчило на його користь. Звинувачення вважалися б знятими.

– Він же міг там постраждати! – насупилася я.

– Міг. Але відбувся б синцями або обмороженням, з якими впоралися б інші цілителі або навіть він сам. Він же злякався труднощів. Таким в Академії Лаграса не місце. Все одно довго тут не протягне, якщо не приб’ється до когось сильного.

– Вам легко говорити! – процідила я. – Ви, напевно, не знаєте, як це, коли вам загрожує хтось сильніший. А ваші шанси беззаперечно програшні!

– Легко говорити? – якимось дивним голосом, у якому відчувалися нотки люті, процідив він. – Повірте, студентко Клайс, я знаю, як це – бути лише безпорадним спостерігачем, від якого мало що залежить! Дивитися, як хтось сильніший вривається в твій замок і знищує всіх, хто тобі дорогий. А тобі, одинадцятирічному хлопчаку, в якому навіть магія не прокинулася, доводиться прикривати відхід беззахисних жінок і зовсім малих дітей. Як на твоїх очах випадковою стрілою вбивають матір. А потім кидаються на твого брата, бажаючи розрубати на дві половини.

Я с жахом витріщилася на Джуліана, уже шкодуючи, що зачепила, як виявилося, болючу для нього тему. І, що не кажи, вона надто багато сколихнула і в мені самій.

– У той момент я не став миритися з неминучим, виправдовуючись тим, що в мене немає жодного шансу. Я кинувся між тим воїном, обличчя якого пам’ятаю досі в найдрібніших деталях, і братом. Не знаю, на що я сподівався, – він криво всміхнувся. – Але бажав виграти для Кайлена хоча б кілька секунд, щоб дати йому шанс утекти.

– І що сталося далі? – глухо видавила я. – Як ви врятувалися?

– Напевно, через потрясіння і смертельну небезпеку в мені саме тоді відкрилася магія. І це врятувало нас усіх. Я знищив того воїна. Перетворив на попіл. А потім упав, повністю вичерпавши свої сили. Помер би тоді від виснаження, якби в моєму братові теж не прокинулася сила. Повна протилежність моїй власній. Він зумів підлікувати мене і дати достатньо сил, щоб піднятися на ноги. Ми врятували тоді одне одного й багатьох інших. Дали час підмозі встигнути вчасно. А якби вчинили так, як сьогодні Джовел, і думали лише про цілісність власної шкірки, ми б зараз із вами не розмовляли, студентко Клайс! Тому не кажіть мені, що треба підтирати соплі різним слабакам, які бояться отримати зайвий синець. Я такої позиції ніколи не зрозумію і не прийму! Ви мене зрозуміли?

– Так. Пробачте, наставнику Мінгар, – опустивши голову, пробурмотіла я.

У цей момент мені самій було соромно. Адже я, по суті, вчинила як Джовел, коли втекла з рідного світу. Заздалегідь визнала себе переможеною і вирішила уникнути подальших проблем. Хоча у мене все ж таки був шанс помститися, навіть якщо довелося б померти.

Та й зараз я повинна була сама спростувати слова Лерона, коли всі інші боягузливо мовчали. І плювати на наслідки!

Ні, присягаюся, що ніколи більше так не вчиню! Не хочу, щоб моєму батькові та іншим моїм предкам було за мене соромно, де б вони не були.

– А от ведмежих послуг таким, як Джовел, я робити вам не раджу, – ніби прочитавши мої думки, похитав головою Джуліан. – По-перше, якщо за нього заступилася б дівчина, ще й билася б за нього на дуелі, йому простіше було б самому відрахуватися з Академії. Такої ганьби хлопцеві не пробачили б ніколи! По-друге, коли за тебе все роблять інші, ти ніколи нічому не навчишся. Так і залишишся нікчемним слабаком. Джовел або зуміє себе пересилити і піднятися, або так і залишиться хробаком. Але це буде тільки його вибір. Відповідайте лише за себе і своїх близьких, студентко Клайс. Не звалюйте на себе більше, ніж зможете потягнути. Утім, ви, схоже, вже обрали свій шлях, – ще нещодавно серйозний і навіть доброзичливий вираз обличчя Джуліана змінився на колишній насмішкуватий: – Вирішили-таки знайти собі заступника? Зрозуміли, що я мав рацію, і самій вам тут доведеться скрутно?

Ну от як так можна?! Тільки я почала перейматися до нього симпатією після всього почутого, як він різко все зіпсував!

– До речі, моя пропозиція все ще в силі! – продовжив Джуліан.

А потім раптом притягнув мене до себе за талію і підняв моє обличчя за підборіддя. Зелені очі опинилися так близько, що я бачила, як у них мерехтять відблиски магічних ліхтарів.

Це видовище настільки заворожило, що я не одразу відреагувала на такі обурливі дії. Тільки коли чуттєві губи накрили мої і, не зустрівши опору, поглибили поцілунок, я схаменулася. Почала щосили відштовхувати нахабу.

З тихим сміхом він відпустив, і я одразу ж заліпила йому ляпаса.