Глава 14.1

ГЛАВА 14

– Ну що, готовий? – хижо посміхнувся Лерон.

– Це я в тебе маю питати! – не менш хижо посміхнувся Рігер.

Замість наступної репліки граф зробив рух, ніби збирався вдарити. Рігер повівся і спробував блокувати очікуваний випад супротивника. Але спритний Лерон перемістився вліво і вдарив у незахищений бік.

Інший би, напевно, зігнувся від такого або принаймні забарився. Але барон лише заревів, наче розлючений бик, і розвернувся в бік супротивника. Почав завдавати безладних ударів, від яких Лерон весь час ухилявся.

Білявий кружляв навколо здорованя, наче заєць. То відскакував, то ухилявся, то переміщався тому за спину. Видно було, що за швидкістю Рігер йому поступається. Рано чи пізно видихнеться від безплідних спроб дістати супротивника, і тоді той завдасть вирішального удару.

– А він непогано тримається! – задумливо промовив Шейлар. – Гідний суперник.

– Все одно ти б його одразу подолав, – зі щирою переконаністю сказала Брінна.

Помітивши мій іронічний погляд від таких відвертих лестощів, подруга пояснила:

– Шейлар – духовик.

Мені це нічого не сказало, і я запитально вигнула брови. На що вона лише відмахнулася і з новим інтересом почала спостерігати за бійкою. А там відбувалося дещо нове й несподіване.

Рігера настільки розлютило те, що він відверто програє, що вирішив піти на крайні заходи. Його кулаки оповилися вогнем. Простенький прийом, на який здатен будь-який обдарований цієї стихії. Усього лише оперування сирою силою. Але виглядає ефектно. І тому, кого зачеплять такими кулаками, вочевидь буде непереливки.

– Ось так, значить? – усміхнувся Лерон, відскочивши цього разу подалі. – Що ж, і в мене знайдеться, чим відповісти!

І його кулаки оповилися блакитним сяйвом, від якого дихнуло холодом. Навіть до нас дійшло це відчуття, від чого я мерзлякувато повела плечима.

– Овва! – збуджено вигукнула Брінна. – Здається, зараз ми дізнаємося, що сильніше: магія Вогню чи Льоду?

– З огляду на те, що маги зовсім ще новачки, – скептично зауважила я, – то так запитання ставити не варто. Та і багато що вирішують навички і вміння конкретного мага. Я б зробила ставку на Лерона. Він розумніший.

Брінна не стримала хихотіння.

– Тобі видніше. Ти ж в їхній групі. Але вогневик теж непоганий!

Тим часом глядачі поспішили відійти подалі, щоб їх не зачепило. А то наші бійці щось серйозно розійшлися. Від Рігера на всі боки розліталися іскри, а сила Лерона могла обморозити.

При зіткненні однієї стихії з іншою в повітря здіймалася гаряча пара. І вона теж не додавала приємних відчуттів. Якби ми не знаходилися на свіжому повітрі, то незабаром взагалі перестали б хоч щось бачити. А так вона час від часу розсіювалася і відкривала картину бою.

Лерон ризикнув і все-таки, підловивши момент, завдав удару. Ліва рука Рігера обвисла батогом. Обморозило, схоже. Але і сам Лерон отримав важкий удар у щелепу. Той, щоправда, пройшов по дотичній і лише обпалив вухо. Запахло смаженим.

Однак отримані травми анітрохи не зупинили супротивників. Лерон додав крижаного впливу, щоб отримати ще більше пари. І під таким маскуванням примудрився непомітно підібратися за спину супротивнику.

Білявий стукнув Рігера під праве коліно. Нога того підкосилася, і він упав. Оповиті блакитним світлом пальці вже готувалися зімкнутися на бичачій шиї й закінчити бій, коли поруч почулося розлючене:

– Ви що зовсім сказилися, йолопи?!

– Ой! – вигукнула Брінна і затиснула рота долонею. – Ваш куратор! І що тепер буде?!

Нічого хорошого! Це я чітко усвідомила, коли побачила палаючі гнівом зелені очі, що обводили нас усіх.

– Ми, мабуть, підемо, – пискнула Брінна.

А потім схопила Шейлара за руку і потягла його до гуртожитку. За ними дружно пішла їхня група. Але коли наші спробували зробити те саме, почувся гучний рев:

– Перша група – стояти на місці! Стояти, я кому сказав?!

Ніби натрапивши на невидиму перешкоду, ми завмерли. Джуліану навіть магію застосовувати для цього було непотрібно. Все-таки за роки служби встиг виробити командний голос.

Ми знову розвернулися до куратора, який стояв поруч з супротивниками-невдахами.

Рігер за всього бажання не зміг би втекти. Він марно намагався прийняти хоча б сидяче положення. Але нога, що стала непіднімною колодою, сильно заважала.

Лерон же з гордим і незалежним виглядом стояв поруч і презирливо посміхався. Схоже, він пишався своєю перемогою, а на покарання плював з високої вежі.

– Вас попереджали про те, що всі конфлікти мають вирішуватися на дуельному майданчику? – обвівши нас важким поглядом, запитав Джуліан.

Ніхто не наважився відповісти, що ще більше розлютило Золотого Генерала.

– Хто у вас староста?

– Лерон Граст, – пискнула Елізабет, із захопленням, хоча й змішаним з острахом, дивлячись на наставника.