Глава 13.3

– Ось, випий зі мною, красуне!

– Я вже красунею стала? – не втрималася від хмикання. – А нещодавно звали не інакше як жебрачкою та задрипанкою.

– Це залежить від кількості випитого! – заіржав Рігер. – Тримай, тобі потрібно наздоганяти інших!

– А якщо я не хочу пити? – з викликом запитала.

– Відділяєшся від групи? – втрутилася Елізабет, що, як виявилося, уважно спостерігала за нами.

– Прояви повагу, злидарко! – втрутилася і Хейзел. Хто б сумнівався, що і вона не змовчить! – Тобі, між іншим, барон особисто кухоль підніс. Чи ти його не поважаєш?

От же гадина! Хоче спрямувати гнів Рігера на мене. Той і так, напевно, на взводі після невдачі з виборами в старости. Йому тільки привід дай – і злість вирветься назовні.

– Гаразд, – я взяла з рук здорованя кухоль і зробила вигляд, що п’ю.

– От і молодець! – схвально хмикнув Рігер і раптом схопив за шкварник Джовела –худорлявого хлопця-цілителя, який сидів по інший бік від мене. – А ти ходи погуляй поки що! Нам з красунею треба познайомитися ближче.

Хлопчина покірно відійшов, а я насупилася. Жодного бажання спілкуватися з п’яним Рігером у мене не було.

– Слухай, а ти, якщо придивитися, цілком непогана! – осклабився він, панібратськи обіймаючи за плечі. – І, наскільки я чув, заступника собі так і не вибрала. Хочеш, домовимося? Служниця мені не потрібна. Мені один з тих йолопів прислуговує, – він кивнув у бік хлопців-простолюдинів, що трималися неподалік. – А ось жіночої ласки буде явно не вистачати! – він загоготав.

Я поморщилася. До чого ж неприємний тип! І він ще аристократом себе називає? Справжнісіньке бидло! Я спробувала звільнитися, але Рігер лише посилив напір. Почав ще й груди мацати, при цьому гидко регочучи.

– Форми в тебе, звісно, не дуже... Ну та нічого! І так зійде!

– Бароне, а чи не занадто багато ви собі дозволяєте? – прошипіла я. – Я не продажна дівка, а тут не бордель. Негайно відпустіть мене!

– Або що? – з викликом кинув він, недобре всміхаючись. – Нам усім тут ясно дали зрозуміти, що жити будемо за законами сили. Я сильний, ти слабка. Тож змирися і розсовуй ноги, якщо я так сказав!

Не знаю, що б я зробила в наступний момент, але тут хтось вибив з-під Рігера стілець. І його туша з оглушливим гуркотом повалилася на підлогу. Над ним стояв Лерон, чиї блакитні очі яскраво виблискували.

– А з чого це ти взяв, Рігере, що ти тут найсильніший? І що будеш розпоряджатися в нашій групі й вирішувати, у кого тут буде яке місце?

Я з подивом витріщилася на графа Граста. Уже вдруге він за мене заступається! З чого б це?

Тим часом здоровань почав підійматися з підлоги. Йому довелося спертися на стіл, і той з гуркотом перекинувся. Тарілки й пляшки посипалися на підлогу. З усіх боків пролунали незадоволені вигуки. Хоча в декого на обличчях, навпаки, читалося радісне передчуття. Схоже, Рігер примудрився не лише мене дістати. Або їм просто хочеться розважитися. Яка гулянка обходиться без бійки?

– А ось давай зараз і вирішимо, хто з нас сильніший, графчику! – абсолютно нешанобливо гаркнув Рігер, тверезіючи на очах.

Гнів і лють читалися на його обличчі настільки чітко, що мені мимоволі стало страшно за Лерона. Залишалося сподіватися, що останньому вистачить клепки нагадати здорованю про тутешні правила. Що вирішувати суперечки треба виключно на дуелях. Зараз уже вечір, і отже, доведеться перенести розбірки на завтра.

– Згоден! – крикнув Лерон, а я лише скрушно зітхнула.

Випивка, схоже, позначилася і на його розумових здібностях.

– Хто переможе, той і забирає цю дівку! – вискалився Рігер. – А інший більше не встряє. Я ж помітив, що ти теж на неї око поклав!

А я раптом усвідомила, чому барон почав до мене чіплятися. І що не такий уже він п’яний, як хотів здаватися. Спеціально провокував Лерона, щоб той втрутився. От же гад!

Але його слова про те, що граф поклав на мене око, не потішили. Хоча, скоріше, Рігер не так усе зрозумів. Гадаю, Лерон тоді заступився за мене не через особисту симпатію. Намагався показати себе справедливим лідером, не більше. Мені ж тепер розсьорбувати цю кашу! Чи ні? Лерон начебто показав себе адекватнішим. Якщо він переможе, то навряд чи чогось вимагатиме.

– Домовилися! – хижо всміхнувся староста.

І як це можна трактувати? Я з побоюванням покосилася на Лерона. Для себе ж вирішила, що якщо хоч хтось до мене полізе, то сильно про це пошкодує. Тож для графа ж краще, щоб нічого зайвого не надумав.

– Тоді вийдемо на двір, – запропонував барон. – А то тут місця замало!

– Може, краще призначити офіційну дуель? – включився голос розуму в особі принцеси. – Графе, бароне, ви ж пам’ятаєте тутешні правила?

– І без дуелі обійдемося! – відмахнувся Рігер. – Я швиденько наб’ю йому пику, і справу буде вирішено.

– Головне, обійдіться без магії, – нагадала Іллара. – А то вас покарають.

– Дякую вам за турботу про нас, ваша високість, – Лерон шанобливо їй кивнув. – Але щоб надерти зад цьому нахабі, магія мені не знадобиться. Тож усе буде гаразд. Ніхто і не дізнається про нашу невеличку суперечку.