Глава 13.2

Я зрозуміла, що сьогодні більше не зможу тренуватися. Магічні канали боліли. У голові стояв гул від підвищеного тиску. Не варто ризикувати й перенапружуватися ще сильніше. Треба і міру знати.

Тож я знову попрямувала до володінь Тхемме Ар-Тана.

Тут уже не було тієї метушні, що панувала кілька годин тому. Обліковці та робітники чаювали і про щось мирно розмовляли. Мою появу зустріли без радості.

– Пробачте, якщо завадила, – ввічливо почала я. З такими людьми потрібно дружити, а не ворогувати. – Я заберу зовсім трохи вашої уваги. Просто хотіла дізнатися, чи можна отримати додатковий накопичувач?

– Десять балів і ми виділимо ще один, – буркнув той самий обліковець, який уже працював зі мною.

– Скільки?! – захриплим голосом видавила я.

– Десять, – незворушно відгукнувся чоловік. - У кредит таке не видаємо.

– У кредит це як? 

– Ну, з вас списали б потрібну кількість балів наперед, – пояснила наймолодша з обліковців, дивлячись на мене навіть зі співчуттям. – Пішли б у мінус, але з часом відпрацювали. Тільки магічні артефакти та зілля нам заборонено видавати в кредит.

– А є ще і якісь зілля? – уже суто заради отримання додаткової інформації запитала я.

Сама ж розмірковувала, як швидше заробити бали. Накопичувач мені точно потрібен. Причому навіть більше, ніж нормальне житло.

– Звісно. Є Зілля Розвитку різної спрямованості, – охоче пояснила дівчина. Схоже, вона тут недавно і ще не встигла зачерствіти. – Зілля Розвитку Магії прискорює поповнення енергії та зростання джерела. Вистачає його на добу. Коштує один бал. Заняття магією з ним стають набагато ефективнішими. Тим, у кого джерело в процесі росту, таке зілля вкрай корисне. Щоправда, поступово виникає звикання. Якщо користуватися ним занадто часто, з часом стає неефективним. Ще є Зілля Розвитку тіла. Можна швидше набрати хорошої фізичної форми. Теж коштує один бал. Також у нас є Зілля Регенерації, Покращення пам’яті та ще кілька.

– Та чого ти перед нею розпинаєшся? – не витримав шкідливий старий обліковець. – Дай їй список і все! Нехай сама вивчає.

Дівчина зніяковіла, але все ж таки видала мені кілька листків, скріплених між собою.

– Ось, візьміть! Там є все, що можна придбати на наших складах. А ще вартість інгредієнтів, які ми готові у вас викупити за бали.

– Інгредієнтів? – я одразу зробила стійку. – Що ви маєте на увазі?

– Різні рослини з магічними властивостями, з яких і робляться зілля, частини тіл магічних звірів. Там у списку все є.

– А де це все можна роздобути? – уже розуміючи, що не почую нічого обнадійливого, запитала я.

Відповів мені уїдливий старий, який скептично оглянув мене з ніг до голови:

– У Лаграському лісі, звісно!

– А як отримати дозвіл на те, щоб туди вирушити? – поцікавилася я.

Ні, я не настільки збожеволіла, щоб іти туди негайно. От коли трохи накопичу сил, тоді чому б і ні? Але краще заздалегідь знати, як і що тут влаштовано.

– Ідеш за дозволом до приймальні ректора. Якщо отримуєш його, з тебе списують один бал за кожен вихід, – зі зловтішною усмішкою сказав старий. – А там уже все від тебе залежить. Принесеш щось чи ні, твої проблеми.

– А якщо я там загину? – обережно запитала.

– А ось для цього ти й підпишеш перед видачею дозволу заяву, що в разі твоєї смерті чи каліцтва Академія відповідальності не несе, – з іще ширшою усмішкою пояснив обліковець. 

Ну тут і порядки! Не дарма все-таки Джуліан Мінгар застерігав від вступу сюди. Ох, не дарма!

– Гаразд, дякую за пояснення, – пробурмотіла я і попленталася на вихід, стискаючи в руці стопку листків.

Дорогою до гуртожитку першокурсників я побіжно переглянула список інгредієнтів і відчула, як закипає мозок.

Квітки дарліста. Шишки чорної ранди. Жвали каргна тощо.

Я і гадки не мала, як це все виглядає і що собою являє. Навіть якщо ризикнула б піти до лісу й пошукати там що-небудь цінне, навряд чи б зрозуміла, що саме брати.

Зітхнувши, склала аркуші кілька разів, щоб зайняли зовсім мало місця, і помістила в «просторове сховище». Нічого світити ними перед одногрупниками. Та й ми тут, як я зрозуміла, конкуренти. Якщо хочуть отримати цінну інформацію, нехай самі йдуть до господарського корпусу і добувають. Ні, Брінні чи Томасу я з задоволенням усе покажу. А от інші поки що не заслужили.

Уже підходячи до нашого барака, я запідозрила недобре. Звідти долинали гучний сміх і навіть пісні.

Увійшовши ж до навчальної кімнати нашої групи, застигла на порозі. Схоже, часу вони не гаяли! Вирішили з розмахом відзначити перший день в Академії! І де вони примудрилися, цікаво, випивку дістати? І як щодо заборони на неї, про яку говорив принц Радрік?

Ох, чую, нічим хорошим це не закінчиться!

***

Навчальну кімнату нашої групи перетворили на своєрідну їдальню. Столи зсунули разом. На них виставили різну їжу. Кілька порожніх пляшок красномовно натякали на те, що веселощі в самому розпалі.