Глава 13.1

ГЛАВА 13

У крилі, де знаходилися зали для магічних тренувань, було тихо й безлюдно. Утім, офіційно перший навчальний день тільки завтра. Студенти сьогодні націлені на що завгодно, тільки не на тренування. І мені це на руку. Ніхто не заважатиме і не ставитиме зайвих запитань.

Варто було переступити поріг, як просторе порожнє приміщення залилося світлом магічних ліхтарів. Напевно, автоматично реагують на присутність людей.

Зачинивши за собою двері, я пройшла в центр приміщення і влаштувалася на підлозі, схрестивши ноги. Взагалі можна було прийняти будь-яке зручне положення, але я віддавала перевагу саме цьому.

Потішило, що варто було подумки звернутися до магічного осередку, як цього разу без проблем вдалося його візуалізувати.

І ось я знову перебуваю в затишній зеленій альтанці, де ритмічно пульсує магічне ядро. Стала пропускати енергію по тілу. Це одна з перших вправ для контролю над джерелом, яку я свого часу засвоїла.

З природною енергією виходило без проблем. Вона для цього тіла звична. Воно її приймало й добре засвоювало. Знімалася втома. З’являлися бадьорість і гострота сприйняття. Я легко проводила ці маніпуляції. Все-таки навички з минулого життя нікуди не поділися. Залишається навчити це тіло працювати з ними.

А ось коли я спробувала взаємодіяти безпосередньо з енергією Простору, нічого не виходило. Вона ніби загрузла в природній і відгукувалася мляво. Усе, що я могла – це переміщати маленьку кульку по магічному ядру.

Треба спробувати діяти інакше.

Міцніше стиснувши в руці накопичувач, я почала перекачувати природну енергію в нього. Можливо, коли зеленої енергії в ядрі майже не залишиться, я зможу маніпулювати сріблястою.

Залишила зовсім небагато, щоб не вичерпувати резерв до кінця. Усе ж таки це небезпечно, доки джерело нестабільне. Можна й вигоріти.

Тепер срібляста кулька відгукувалася охочіше. Але все одно ніби натикалася на невидиму перешкоду, коли я намагалася потягнути з неї енергію.

Та що ж таке?!

А може?..

Я спробувала обережно відокремити сріблясту кульку від ядра. У будь-який момент готова була перервати це заняття, якщо відчую недобре. Ніколи такого раніше не робила і не знала, чого чекати. Доводилося діяти інтуїтивно.

Я вся змокла, поки, нарешті, почувся легкий сплеск, і срібляста кулька вилетіла з джерела. Але одразу ж почала ще більше зменшуватися, погрожуючи і зовсім зникнути. Я запанікувала і спробувала повернути все як було.

Не виходить!

Прокляття! Гарячково почала витягати з тих крихт природної енергії, що залишилися в ядрі, зелені нитки, і кріпити до сріблястої кульки.

І коли вже здавалося, що нічого не вийде і я бездарно змарнувала шанс на повернення просторової магії, почувся тихий треньк. Одна з ниток все-таки закріпилася на сріблястій кульці. І вона перестала розвіюватися.

Я підживила нитку ще трохи і полегшено видихнула. Залишки енергії Простору почали ущільнюватися і збиратися у власну оболонку.

З подивом і захопленням спостерігала за тим, як у моєму джерелі формується одразу два магічних ядра, з’єднаних між собою одним каналом.

Поки що не знаю, які додаткові можливості це мені дасть. Але тепер принаймні я зможу працювати з кожним ядром окремо.

Від усіх цих маніпуляцій я настільки втомилася, що вирішила перервати тренування. Лягла на підлогу і деякий час бездумно вдивлялася у високу стелю, де ледь помітно світилися захисні конструкти.

Магія в джерелі поступово відновлювалася. І коли я наважилася знову подивитися, що робиться в альтанці, задоволено посміхнулася. Обидва ядра наповнилися приблизно на третину.

Я спробувала закачати в накопичувач сріблясту енергію, але на мене чекало розчарування. Енергія Простору не бажала змішуватися в кристалі з природною. Схоже, мені потрібен ще один накопичувач. Інакше ні про які повноцінні тренування і мови не буде.

Довелося знову втягнути зелену енергію в ядро і навіть випустити частину в простір навколо себе, щоб накопичувач спорожнів. Тільки після цього я змогла почати працювати над розвитком магії Простору.

Справа йшла повільно. Адже сріблясте ядро було набагато меншим за зелене. Доводилося часто зупинятися і чекати, поки енергія поповниться.

Але ось, нарешті, ядро трохи підросло. Достатньо, щоб зачерпнути з нього енергію на найпростіший конструкт магії Простору, що був мені відомий.

«Просторове сховище». Те, без чого не обійдеться жоден маг мого напрямку. У міру зростання ядра воно теж зростатиме. І я зможу ховати в ньому цінні для мене речі так, щоб ніхто до них не дістався.

Хоча зараз ховати особливо нічого. Хіба що сам накопичувач. Але і це дає переваги. Для мага Простору «сховище» – це наче частина тіла. Я зможу, навіть не торкаючись накопичувача руками, працювати з ним постійно. І це теж стане моєю перевагою.

Ніхто зі студентів не зможе постійно тримати накопичувач у руках і працювати з ним. Це просто незручно. А я зможу! Буду постійно перекачувати в нього енергію і тим самим розвивати джерело швидше.