Глава 12.1

ГЛАВА 12

Мої надії на те, що тутешні аристократи виявляться не гіршими за наших, з тріском зруйнувалися. Більш пихатих юнаків і дівчат, які хизуються власним статусом, я ще не зустрічала! Схоже, виховання благородних нащадків у наших світах сильно відрізняється. Ні про яку стриманість і мови не йшло!

Щойно ми залишилися самі, як почався справжній хаос. За кращі місця мало не бійка виникла. І плювати їм було на те, що місць вистачало на всіх. У кожній кімнаті по десять двоярусних ліжок. Це двадцять місць для дівчат і стільки ж для хлопців.

Ще з нами було простіше. Дівчат виявилося рівно десять. Тож ми всі зайняли по одному ліжку, і нікому не довелося тулитися на верхньому ярусі. І то виникли суперечки щодо того, яке місце вважається більш почесним: біля вікна чи біля дверей. Зрештою принцеса вирішила, що перше, і гордо зайняла перше ліжко в протилежному кінці кімнати.

А далі почалося справжнє пекло. За можливість опинитися ближче до монаршої особи аристократки готові були одна одній горлянки перегризти. У підсумку, очікувано, перемогла Елізабет Осмонд. Після цього абияк розділилися й інші. Зайві шухлядки аристократки теж розподілили між собою.

Я з іншими чотирма простолюдинками не втручалася. По суті, нам було все одно, де приткнутися. Крайнє ліжко біля дверей за власним бажанням зайняла побутовичка Грета Гірн. Вона взагалі не бажала псувати стосунки з будь-ким і щосили намагалася всім сподобатися. Я зайняла сусіднє з нею ліжко і вирішила, що все цілком вдало склалося.

А ось у хлопців продовжував панувати хаос. Ми навіть вийшли з нашої кімнати подивитися, чому так гамірно. Їх було тринадцять. І, звісно ж, нижніх ярусів на всіх не вистачило. Те, що найбільш незручні місця займуть простолюдини, навіть не обговорювалося. Проблема виникла в іншому.

Лерон і Рігер вирішили, що у них мають бути особисті слуги з-поміж простолюдинів. На них збиралися перекласти обов’язки з прання та іншого, що не бажали робити самі. А серед простолюдинів знайшлися гарячі голови, незгодні з таким розкладом. Все-таки промова ректора про рівні права під час навчання міцно засіла в наших головах. І ніхто не хотів повертатися до того становища, коли одні мають прислужувати іншим лише через їхній статус.

Найгірше, що почувши про такі плани хлопців-аристократів, і наші панянки задумалися.

– Лерон має рацію! – заявила Елізабет, привертаючи до себе увагу. – І мови бути не може про те, щоб ми, аристократи, самі себе обслуговували. Це плямування нашої честі! Уже те, що ми змушені будемо жити пліч-о-пліч з черню, немислимо. Тож треба зробити наше життя хоч трохи комфортнішим. Я теж вважаю, що простолюдини повинні нам прислуговувати. І навіть готова надати заступництво тій дівчині, яка захоче стати моєю особистою служницею. Як бачите, користь буде обопільна!

– Ви ж і самі першокурсниця, – невпевнено сказала одна з моїх подруг по нещастю – простолюдинка. – Як ви зможете захистити когось іще?

Елізабет зневажливо фиркнула.

– Це вас, простолюдинів, нічому не вчили до вступу! Упевнена, кожен з аристократів має у своєму арсеналі хоча б один магічний конструкт. Особисто я знаю одразу два.

З цими словами вона почала формувати на своїй руці згусток повітря, що поступово набував обрисів стріли. Та трохи тремтіла, наче тільки-но й чекала, поки її випустять і дозволять попустувати.

– Творити магію за межами спеціальних місць заборонено, – втрутилася я.

Інакше, відчуваю, й інші маги-аристократи почнуть доводити, які вони круті. І нічим хорошим це не закінчиться.

На мене кинули повний презирства погляд, але все ж таки розвіяли конструкт.

– Нехай так! – гордовито сказала Елізабет. – Але можете мені повірити, я зможу за себе постояти. Отже, хто хоче мені служити й отримати моє заступництво?

Чомусь я анітрохи не здивувалася, коли вперед виступила Грета Гірн. Вона улесливо вигукнула:

– Я з задоволенням буду вам допомагати, пані!

– Розумна дівчинка, – поблажливо промовила білявка. – Тоді ходімо, допоможеш перенести і розкласти мої речі.

Коли вони пішли, подала голос принцеса. Виглядала вона трохи роздратованою. Схоже, те, що якась графиня претендує на роль лідера в обхід неї, зачепило сінлайку.

– Мені теж потрібна служниця, – зверхньо кинула вона, оглядаючи простолюдинок, що залишилися. – Я володію стихією Блискавки, тож теж зумію постояти за себе і своїх людей.

Її самолюбство, напевно, неабияк потішив той факт, що три дівчини, які залишилися поруч зі мною, навперебій стали пропонувати себе. Принцеса розпитала про їхні вміння та навички і вибрала, на її думку, найкращу.

Решта аристократок спрямували на нас погляди голодних ящерів і, вже не питаючи нашої думки, почали ділити між собою.

– Будеш служити мені! – гордовито кинула мені вогневичка Хейзел – довга і суха, як жердина.

– Ні, дякую, – спокійно відмовилася я.

– Що?! – та, схоже, не відразу усвідомила суть сказаного.

Решта дівчат, які ділили тих «служниць», що залишилися, завмерли. Навіть хлопці, зайняті тим самим, чим і ми, на деякий час припинили суперечки. Усі витріщилися на мене.