Глава 11.1

ГЛАВА 11

– Будь ласка, нехай це буде білий камінь! – подумки молилася я, поки моя рука нишпорила всередині скриньки.

При цьому з насторогою поглядала на групу праворуч, де, схоже, зібралися вершки аристократичного товариства. Крім графа Лерона Граста, там тепер гордо стояла принцеса Іллара. А також кілька хлопців і дівчат, чиї вирази облич не віщували нічого доброго простолюдинам, які потрапили в їхню групу. Вже не кажучи про те, що кількість тих і інших була приблизно однаковою. А ось у білій групі простолюдинів була переважна більшість. І що найголовніше, там знаходилася Брінна. Подруга помахала мені рукою і підбадьорливо посміхнулася.

– Ну ж бо, студентко Клайс! – не втримався від глузування Джуліан. – Ви довго ще будете тягнути інтригу?

– Він знає її ім’я? – одразу ж почулися пошепки з боку дівочої частини групи чорних. – Звідки? Хто вона взагалі така?

Прокляття! І примудрився ж зеленоокий мене так підставити! Я буквально шкірою відчувала, як мене свердлять підозрілими поглядами, що не віщували нічого доброго. Але далі зволікати не варто. Тільки відтягувати неминуче. І я, глибоко вдихнувши та видихнувши, намацала пальцями перший-ліпший камінчик і витягла.

Тільки не це! Подумки вилаялася, дивлячись на чорний камінь, що лежав на долоні. Почувся розчарований вигук Брінни. І під коротке розпорядження ректора встати праворуч я попленталася до моєї групи. Враховуючи те, що я була останньою, на цьому жеребкування закінчилося. Кайлен Дрімлен підсумував:

– Усі, хто витягнув чорний камінь, входять до першої групи, решта – до другої.

Спалах на браслеті показав, що відповідні зміни зафіксовано. Мигцем глянула туди і з сумом прочитала поруч з інформацією про те, що я студентка першого курсу, свою приналежність до першої групи.

– Студент Фарнар, проведете екскурсію для першої групи. Студентка Сларрен – для другої, – розподілив старшокурсників ректор, чим тільки погіршив мій і так кепський настрій.

Якщо дівчата з мого оточення відзначать ще й моє знайомство з наслідним принцом, тоді мені точно життя не дадуть!

– Ну і наостанок я розподілю ваших кураторів з «Бойової підготовки».

Ну ж бо, хоч у чомусь мені має пощастити!

Аби не Джуліан! Ну, будь ласка!

Нехай краще аловолоса стерва, хоча вона мені теж не подобається.

– Куратором першої групи буде Джуліан Мінгар, – почулося безжальне, і я подумки застогнала.

Причому помітила, що і сам зеленоокий відреагував на це незадоволеним виразом обличчя. Ще й шепнув щось братові, на що той лише скупо посміхнувся. Джуліану нічого не залишалося, як підійти до своїх підопічних, куди тепер входила і я. Ну а Дейна Лемар попрямувала до другої групи і, прихопивши з собою і Верину, повела кудись своїх студентів.

Ректор і Тхемме Ар-Тан, вважаючи свій обов’язок виконаним, злиняли, залишивши нас на поталу роздратованому Золотому Генералу.

Той змірив нас важким поглядом, що не передвіщав нічого доброго. Причому тривало це досить довго, щоб ми почали невпевнено переминатися з ноги на ногу. Лише Радрік, який стояв трохи осторонь, чомусь усміхався. Мабуть, згадував своє перебування на першому курсі.

– Що ж, невдахи! – нарешті, перервав тривале мовчання Джуліан. – Про те, як ми з вами співіснуватимемо, поговоримо пізніше. А зараз ідіть заселятися. Радріку, сам з діточками впораєшся? – він поглянув на принца.

Той кивнув:

– Звісно, наставнику Мінгар, – Радрік якось по-особливому виділив звернення, через що Джуліан знову скривився.

Напевно, вони звикли спілкуватися по-іншому, раз виховувалися разом.

– Тоді я пішов. Якщо повбивають одне одного, буду тільки радий, – наостанок кинувши не надто обнадійливі для нас слова, він рушив геть.

Поки ми перетравлювали почуте, уперед виступила принцеса і наблизилася до нареченого.

– Принце, сподіваюся, ви подбаєте про мене, – скромно потупивши очі, сказала вона.

– У міру моїх сил, – скупо усміхнувся Радрік, схоже, копіюючи ректора. – Ходімо, я покажу ваш гуртожиток, де доведеться жити перший час, – звернувся вже до всіх.

Принцеса прилаштувалася поруч із ним, чим він не виглядав особливо задоволеним.

Якось непомітно ми вишикувалися за статусом. Попереду йшли аристократи, решта рухалися слідом. Випинати себе таким чином я в будь-якому разі не збиралася, тож це цілком влаштовувало. Заодно можна непомітно оцінити своїх майбутніх одногрупників.

Отже, нас двадцять три. Одинадцять аристократів і дванадцять простолюдинів. Поки важко зрозуміти, хто що собою являє. Це покаже лише час. Але вже зараз виділилися лідери, які намагалися завоювати авторитет серед решти.

Очікувано, одним з них виявився Лерон Граст. Але крім нього ще виділявся чорнявий здоровань з бичачою шиєю. Рігер Тайлір. Він був галасливим, гучним і постійно підкреслював свою фізичну перевагу над іншими хлопцями. Буквально пригнічував їх, через що більшість нітилася і визнавала його авторитет. Після звістки про те, що в Академії діє право сильного, він явно відчув себе тут королем.