Глава 7.2

Коли ми з Джуліаном розсілися по місцях, Кайлен заговорив знову, звертаючись уже до мене:

– Інформацію про ваш невдалий відбір я встиг притримати до того, як її внесли до державного реєстру. Хельга переробить потрібний документ. Якщо, звісно, ви пройдете відбір цього разу.

– Так, звісно, – тихо відгукнулася я, починаючи дедалі більше нервувати.

А що як не пройду? Місцева магія для мене поки що темний ліс.

У двері постукали. Після короткого дозволу увійшли двоє: чоловік і жінка в таких самих мантіях, що і на Кайлені.

Чоловік літній, років шістдесяти п’яти. Зовнішність у нього була досить примітна. Склокочене, ніби вороняче гніздо, сиве волосся. Вицвілі блакитні очі. Орлиний ніс і підборіддя, що занадто випирало вперед. Він постійно трохи хитав головою з боку в бік або кивав, наче вів сам з собою якусь приховану розмову.

Не менш колоритною була і жінка. Віком приблизно як ректор з Джуліаном. Волосся насичено алого відтінку. Цікаво, це натуральний колір? Одне око темно-каре, інше з зеленуватим відливом. Ніс з трохи загнутим донизу кінчиком, що надавало схожості з хижим птахом. Доволі приваблива і яскрава жінка.

– Хельга попросила нас зайти, – теж без прелюдій у вигляді привітання весело сказала жінка. – Щось сталося, пане ректоре? – сказано це було таким тоном, що одразу стало зрозуміло – без сторонніх вони спілкуються без зайвого офіціозу.

Та й дивилася вона на ректора так, що мимоволі виникали підозри. Невже Брінна помилялася з приводу того, що в ректора нікого немає? Хоча знайти більш непідхожу для нього жінку було важко. Вона – немов саме втілення емоційності, жвавості та вогню. Він же – повна протилежність.

– О, Джуліане, а тебе як сюди демони занесли?! – вона радісно посміхнулася і кинулася на шию зеленоокому, який піднявся при її появі.

Сама не знаю, чому в мене всередині наче гострим кігтиком провели, коли я побачила цю сцену. Він же притиснув її до себе і щось зашепотів на вухо, від чого вона захихотіла. А мій настрій стрімко псувався. Я почувалася зайвою і всіма забутою.

Тільки літній чоловік, ніби прокинувшись від своїх думок, звернув увагу на мене.

– Ви ж, здається, проходили вчора відбір, мадемуазель, – буркотливо промовив він. – Я особисто зафіксував результат вашої повної непридатності для навчання. Що ви тут робите?

– Пане Айвар Фемі, пані Дейна Лемар, власне, для цього я вас і покликав, – подав голос ректор, звертаючись до них підкреслено офіційно. – Повну комісію збирати немає сенсу. Буде достатньо і двох її представників. Виявилися нові обставини. Те, що на момент проходження відбору магічне джерело претендентки було практично порожнім. Це не її провина. Швидше, злий намір з боку тих, хто бажав перешкодити мадемуазель Клайс сюди вступити. Тож я вважав своїм обов’язком виправити несправедливість.

– Уперше бачу, щоб ви так переймалися проблемами претендентів-невдах, пане ректор! – уїдливо зауважила жінка, влаштовуючись на підлокітнику крісла Джуліана, який знову сів. – Я чогось не знаю?

Погляд, який вона кинула на мене, був оцінювально-кілким, але я стійко його витримала. Цікаво, на кого з братів вона націлилася? Судячи з поведінки, була б не проти закрутити роман з обома.

Ненавиджу таких легковажних осіб, що крутять хвостом одразу перед кількома чоловіками! Підозрюю, що я теж їй не надто сподобалася. Та й зневага, що виразно проступила на обличчі аловолосої, коли вона оцінювала мій зовнішній вигляд, не додала доброго ставлення. 

– Ви впевнені, пане ректор? – насупився старий, який плюхнувся у вільне крісло. – Взагалі-то це проти правил: проводити повторний відбір без вагомих підстав.

– Моє слово для вас буде достатньо вагомим? – холодно запитав Кайлен. – Я особисто проводив діагностику її енергетичної структури. Тож можу стверджувати з цілковитою впевненістю: потенціал у цієї дівчини є.

– Ну, якщо ви так говорите... – поморщився чоловік.

– Дякую. У вас, пані Лемар, сподіваюся, заперечень не буде?

– Мені важко в чомусь вам відмовити, пане ректор, – підморгнула вона йому. – Тож я не проти.

– Чудово, – резюмував Кайлен. – Тоді не будемо відкладати. У всіх нас ще сьогодні багато справ. 

Він дістав з шухляди стола чорну скриньку і поставив на стіл.

– Підійдіть сюди, мадемуазель Клайс, – звернувся до мене.

Довелося встати, відчуваючи, як ноги починають мимоволі тремтіти, і під пильними поглядами присутніх підійти до ректорського столу. Я і гадки не мала, що на мене чекає, і від цього ще сильніше нервувала.

Кайлен відкинув кришку скриньки і вказав на матово-білий камінь розміром з гусяче яйце, що лежав усередині.

– Усе стандартно, мадемуазель Клайс. Так, як ви вже робили на відборі, – спромігся він пояснити, бачачи, що я стою і мовчки витріщаюся на камінь. – Візьміть артефакт-проявник до рук і почніть вливати в нього енергію. Щоб довести, що готові до навчання в Академії, ви маєте змусити його засвітитися хоча б до першої насічки. Це означатиме, що ваше джерело досягло першого рангу.

Тільки уважніше придивившись, я помітила на поверхні каменю дві тонкі лінії. Вони розділяли його на три рівні частини.

Кивнувши, я зробила так, як мені сказав ректор, і спробувала спрямувати магічну енергію в камінь. Схоже, перекачування сили було для цього тіла звичним. Варто було дати потрібну команду, і все пішло як по маслу. На відміну від спроб візуалізувати осередок. Але зараз і це добре.