Глава 7.1

ГЛАВА 7

– Ми на місці! – озвучила Брінна очевидне, коли екіпаж зупинився біля високої кам’яної стіни Академії.

З карети довелося вийти і пройти невелику перевірку. Охорона на вході записала ім’я кожного та мету відвідування. Тільки після цього мене, Джуліана та Брінну пропустили. Вітчима ж і його племінника, на мою радість, змусили чекати зовні.

Ті не виглядали цим задоволеними. Але сперечатися з озброєними охоронцями, які, судячи з перснів дипломованих магів, могли вдарити не тільки мечами, не наважилися.

За воротами Академії було поки що небагато людей. Усе-таки перший навчальний день лише завтра. Та і час ще доволі ранній. Але ті, хто зустрічався нам по дорозі, з цікавістю витріщалися на Джуліана. Підозрюю, через схожість з ректором. Деякі навіть невпевнено його вітали. Той незворушно кивав, анітрохи не переймаючись тим, хто і що про нього думає. 

Я ж з цікавістю оглядала те, що мене оточувало. Прямували ми до, вочевидь, головного корпусу. Величезної триповерхової будівлі, що мимоволі викликала повагу. Вона являла собою щось середнє між палацом і замком. Для палацу – надто похмурий і грубий стиль, для замку – трохи не та архітектура.

Навколо Академії були й інші споруди. Про їхнє призначення я поки що могла лише здогадуватися. А також пристойних розмірів парк і полігони для тренувань. Цілий окремий світ, що живе за своїми законами.

З розповідей Брінни я знала, що Академію Лаграса побудували на деякому віддаленні від усіх ще й тому, що за кілька кілометрів від неї починався ліс, куди простим людям заходити не варто. Там було багато чого, що важко назвати звичайним.

Вкопані в землю по всьому периметру артефактні стовпи відлякували тамтешню живність і не давали їй змоги вибратися з лісу. Але іноді траплялися прориви, коли захист виходив з ладу.

До речі, за тим, щоб там усе працювало як слід, має стежити як раз Академія. Дивно, що деякі відчайдушні голови все одно наважуються ходити до лісу і шукати там щось цінне. Інгредієнти з магічних тварин і рослин використовуються у створенні різних еліксирів, зіллів, артефактів та іншого, за що можна отримати непогані гроші.

Тому в Дріннері розташований головний офіс гільдії шукачів. Без її дозволу за спробу погосподарювати в Лаграському лісі, як назвали це місце, можна потрапити на рудники. А вже гільдія зобов’язана ділитися відсотком зі здобичі з Академією.

Цікаво, чи можна студентам відвідувати ліс? Думка заробити грошей таким чином сама собою виникла в голові.

Утім, з моїми нинішніми можливостями так ризикувати – справжнє самогубство. Та і взагалі, спочатку треба пройти відбір, а потім уже будувати плани з власного збагачення.

За цими думками я сама не помітила, як ми зайшли всередину головного корпусу. Один з чергових охоронців особисто провів нас до приймальні ректора. Сказав, що той попереджав про нашу появу і вже чекає.

А моє серце тривожно забилося. Ось зараз і вирішиться моя подальша доля!

За столом у приймальні сиділа сувора на вигляд жінка років тридцяти п’яти. Жагуча брюнетка з виразними карими очима. Якби не кам’яний вираз обличчя, її можна було вважати навіть привабливою. Промайнула думка, що ректор, схоже, підбирав помічницю собі до пари. Вона навіть не посміхнулася нам. Лише окинула чіпким поглядом і кивнула в бік кабінету:

– На вас уже чекають, лорде Мінгар, мадемуазель Клайс.

На підморгування Джуліана і його чарівну посмішку вона взагалі не відреагувала. Лише трохи підняла брови. Це змусило мене подумки хмикнути. Те, що не на всіх діє шарм золотоволосого бабія, чомусь потішило.

Джуліан перед тим, як увійти, демонстративно постукав у двері й крикнув:

– Гей, братику, якщо ти там не сам, раджу вдягтися і сховати красуню. А то ми заходимо!

Я закотила очі. Невже не можна обійтися без безглуздих жартів?

– Увійдіть! – почувся за дверима знайомий стриманий голос.

Ось за голосом братів можна було легко розрізнити. У Джуліана – оксамитовий, потужний, іноді провокаційний або глузливий. У Кайлена – спокійний і підкреслено-сухий, ніби він зумисне намагався позбавити його будь-яких емоцій. Хоча він цілитель. А вони з мого досвіду в минулому житті навпаки намагалися додавати м’якості та заспокійливих ноток. Мабуть, Кайлен усе ж таки більше вважає себе суворим ректором, а не тим, хто покликаний полегшувати людські страждання.

Ох, і що мені тільки в голову лізе? Зараз потрібно думати явно не про це. Чи то хвилювання дається взнаки? Ось і відволікаю себе чим можу!

Джуліан відчинив двері й демонстративно відступив на крок, запрошуючи мене пройти першою. Ще й обдарував звичною глузливою посмішкою.

Я гордо підняла голову і пройшла всередину. Брінна хотіла прослизнути слідом, але відставний генерал спритно відсторонив її і сказав:

– І без вас якось обійдемося, мадемуазель Кавалі! Чекайте тут.

Брінна явно хотіла обуритися, але перед її носом безцеремонно зачинили двері.  Я не змогла стримати посмішки. Аж надто потішний вираз обличчя в неї був перед тим, як стулка зачинилася.

Я побіжно оглянула просторий, але доволі аскетичний кабінет. Тут було тільки найнеобхідніше для роботи. Мінімум прикрас. Хіба що величезна картина за спиною ректора приковувала погляд. На ній, наскільки можу судити за характерними регаліями: короною і скіпетром, зображений король цієї країни. Айден, як назвав його Джуліан під час розмови з братом.