Глава 6.2

Брінна потягла мене за вільний столик біля вікна і покликала подавальницю.

– Що ти будеш на сніданок? – запитала в мене руда, а я зніяковіло потупилася.

– Дякую, але я не голодна.

Знову їсти за чужий кошт не хотілося. Я сподівалася, що після заселення до гуртожитку щось перехоплю в Академії. Брінна і так, наскільки я зрозуміла, годувала і поїла мене вчора за свої гроші. Ось тільки руда бестія не побажала миритися з такою відповіддю:

– Ти відбір пройти хочеш?

– Хочу.

– Тоді тобі треба набратися сил. Та й подивися на себе! Самі кістки та шкіра! Усе через те, що ти погано їси!

З цим я навіть сперечатися не могла. Видно було, що годували Анну явно недостатньо.

– Принесіть нам яєчню зі смаженими ковбасками, молоко і пироги з якоюсь фруктовою начинкою, – наказала Брінна подавальниці, не чекаючи моєї реакції.

Мій шлунок одразу забурчав, даючи зрозуміти, що цілком схвалює її вибір. Хоча я не була впевнена, що подужаю все замовлене.

А ось Брінна вочевидь любила попоїсти! Міцно збита пампушечка з приємним, круглим, злегка конопатим обличчям, рожевими щічками і рудим волоссям. Утім, невелика повнота їй навіть пасувала і надавала своєрідного шарму. Садити Брінну на дієту – тільки псувати природну красу. Та і дуже сумніваюся, що вона б комусь дозволила давати їй поради щодо зовнішності. Відразу видно, дівчина бойова. Вміє за себе постояти.

Їжу нам принесли швидко. І на деякий час за столом запанувала тиша. Ми з апетитом поглинали смачний і ситний сніданок. Його не зіпсувала навіть поява Джуліана. Тим більше, що той не став до нас приєднуватися. Недбало кивнув на знак привітання і влаштувався за іншим столом. Замовив собі сніданок і почав їсти, демонстративно нас ігноруючи.

Що ж, я цьому тільки рада! Дуже сподіваюся, що сьогодні бачу його востаннє. Він супроводить нас до Академії, і на цьому наше знайомство скінчиться.

Ми вже доїдали пиріжки з яблуками, запиваючи їх молоком, коли до таверни увійшли двоє чоловіків. Одягнені вони були як заможні простолюдини: у добротні штани, сорочки і коричневі куртки з телячої шкіри. Обидва високі та кремезні. Особливо виділявся статурою молодший. Руки в нього були такі, що, здавалося, легко скрутять шию бику.

Я вже хотіла відвести від них погляд, вважаючи, що вони просто зайшли чогось попоїсти, коли погляд молодого перетнувся з моїм. Він радісно ощирився і смикнув за рукав куртки старшого.

– Ось вона! – крикнув він, чим привернув до нас з Брінною увагу решти відвідувачів.

Я напружилася, підсвідомо не очікуючи від цієї зустрічі нічого доброго.

– Ти що це собі дозволяєш, маленька погань?! – зло виплюнув старший чоловік, наблизившись до нашого столу. – Не прийшла додому ночувати, як остання шльондра! Нам з Біглом довелося їхати до Академії в свинячий голос. З’ясовувати, там ти чи ні! Нам сказали, що ти туди не вступила. Чому я, до речі, не здивований. Ні на що негідна нікчема! Ти взагалі маєш бути вдячна, що я весь цей час про тебе піклувався! А замість цього мене соромиш! Ні, щоб піти додому, як належить порядній дівчині. А вона по тавернах ходить! Шукає собі пригод на одне місце! Чи ти з дому вирішила втекти, свиня невдячна?! Так от, не вийде! Ти негайно повертаєшся з нами! І вже завтра обвінчаєшся з Біглом. Зі жрецем я домовлюся. Зрозуміла мене, гадина?!

Вперше за весь час нашого знайомства Брінна повністю втратила дар мови. Широко розплющила очі й округлила рота. Схоже, не могла навіть підібрати відповідних слів.

Я ж відчувала, як усередині закипає злість на цих двох грубіянів. Та за яким правом вони так зі мною поводяться?!

З ким я маю справу, вже зрозуміла. Вітчим і його племінник. Але одне незрозуміло: чому вони настільки впевнені, що Анна буде покірно виконувати їхні накази?!

Так, вона не вступила до Академії. Але це не означає, що в ту ж саму мить стала безправною рабинею! Чи з законами для бездарних простолюдинок усе тут настільки сумно? Шкода, я поки що знаю недостатньо.

На щастя, руда, нарешті, відмерла і спрямувала на двох нахаб увесь свій гнів:

– А чому це ви так розмовляєте з моєю подругою?! Вона, між іншим, повнолітня! І якщо не хоче більше мати справи з вашою родиною, це її право! Та й з чого ви взяли, що вона не вступить до Академії? Ректор, між іншим, дозволив їй пройти відбір повторно. І я впевнена, Анна його пройде! Тож забирайтеся звідси, поки я міську варту не викликала!

– А ти ще хто така?! – гаркнув на неї Бігл, обдаровуючи неприязним поглядом.

– Я Брінна Кавалі. Подруга Анни, – з викликом скинула підборіддя дівчина.

– Кавалі? – у задумі пожував губами вітчим. – Це не з тих самих торгашів, часом?

– Саме з тих! – з гордим виглядом підтвердила Брінна. – Тому збавте тон! А то мої родичі швидко навчать вас шанобливого ставлення до жінок!

– Краще вам не лізти в цю справу, пані Кавалі, – похмуро зауважив Роб Орліс, якому явно не сподобалися її слова. – Це тільки між нами і моєю падчеркою. Вас не стосується.

– Стосується! – не погодилася з ним Брінна. – Я своїх друзів не дозволю ображати нікому!