Глава 3.2

– Ох! – Брінна залилася фарбою і потупилася. – Визнаю, ідея була божевільна. Але ти так ридала через те, що не пройшла відбір. Казала, що твоє життя тепер скінчено. Ось я і вмовила тебе трохи розвіятися й обговорити варіанти. Ми з тобою з Академії приїхали до міста, і я затягла тебе в цю таверну. Тут ми з тобою замовили вина та їжі й багато про що спілкувалися. Я пропонувала влаштувати тебе служницею в когось із моїх знайомих. Але ти сказала, що не зможеш залишити маму. Що вітчим тоді її точно вб’є. Адже ви і досі не виплатили йому борг. Ти потроху відпрацьовувала своєю магією. Але він запевняв, що коштує це мідяки, і твій заробіток ледве покриває витрати на твоє утримання. Ну і жук твій вітчим, звісно! Знаєш, скільки коштує робота мага?! Він, напевно, здирав з тих, у кого ти працювала, стільки, що давно вже всі ваші борги повернув. Погано, що в тебе немає диплома, і тому ти не можеш навіть до суду на нього подати!

– Брінно, ти розповідала про те, як підбила мене на авантюру, – повернула я її до потрібної теми, розуміючи, що інакше до суті ми ніколи не доберемося.

– Так, точно! – схаменулася руда. – Отже, поки ми думали, як тобі тепер бути, до залу таверни увійшов він!

Я напружилася.

– Джуліан Мінгар?

– Ага, – закивала Брінна. – Тільки я тоді прийняла його за ректора. Бачила якось графа Кайлена Дрімлена в столиці. Мені тоді сказали, хто він. А, сама розумієш, такого красеня раз побачиш – не забудеш! А його брат граф Джуліан Мінгар настільки на нього схожий, що я сплутала, – зніяковіла вона.

– А чому в них різні прізвища? – здивувалася я.

– Але ж Кайлен старший. Успадкував титул покійних батьків. А Джуліану наш король спочатку дав баронство на згадку про заслуги його батьків. А потім уже, коли він сам відзначився на війні, і графство. У нього окремі земельні володіння і титул графа Мінгара.

– Схоже, король прихильний до братів, – простягнула я.

– Ще б пак! Батьки близнюків врятували його сім’ю під час війни з бунтівним герцогом Іннором Ластрайном ціною власного життя. І після того, як брати залишилися сиротами, король узяв їх під своє заступництво. Виховував разом зі своїми дітьми. Кайлен більше уваги приділяв науці та цілительству і зробив кар’єру в Академії. А Джуліан на війні.   

Ох, уже голова йде обертом! Але, гадаю, з місцевою історією, а тим паче біографією красенів-близнюків можна розібратися і пізніше.

Я вже хотіла знову повернути розмову в потрібному напрямку, але Брінна сама на нього переключилася:

– Знала б я, що це Джуліан Мінгар, ніколи б тебе не підбила на таке! – скрушно зітхнула вона. – Адже він рідкісний бабій! Жодної спідниці не пропускає! Для нього провести ніч з дівчиною нічого не означає. А ось ректор не такий! Він серйозний і відповідальний. Тому я і вирішила, що якщо ти його спокусиш, а потім попросиш про допомогу, він поставиться з розумінням. Та і такий покровитель тобі б не завадив у твоїй ситуації. Я чула, ректор досі одинак. Нічого серйозного в нього ні з ким немає. А чоловік же зовсім молодий. Є і певні потреби, – вона багатозначно пограла бровами. – Якщо вдало взятися за діло, можна вхопити удачу за хвіст!

– Що ж ти сама не захотіла братися за діло? – криво всміхнулася я, дивуючись її майже цинічній практичності.

– Тобі потрібніше! – милостиво махнула рукою Брінна. – А так би я, може, і сама ризикнула. Усе краще, ніж ті наречені, яких мені батько підбирав. Та і заміж я не поспішаю. Тож сама б не відмовилася від роману з таким красенем. Тим паче аристократом.

Схоже, у місцевому суспільстві звичаї набагато вільніші, ніж у моєму. У нас за дошлюбний зв’язок дівчина вважалася б осоромленою назавжди. Ще для простолюдинок усе було трохи простіше. Але все одно мало значення. Тут же Брінна так просто розмірковує про подібне!

– Я, схоже, міркувала так само? – обережно запитала я.

– О, ні! – розсміялася вона. – Не знаю, в якій глушині ти жила, але від моєї пропозиції жахнулася. Видно, у вас там усі взагалі дикі. Досі дотримуються старих звичаїв, коли дівчині до шлюбу зась. У столиці та інших цивілізованих містах усе, слава Праматері, тепер набагато простіше. Головне, бути обережною і не світитися на кожному розі. А так на те, що наречена не невинна, дивляться крізь пальці. Перевірять, що не вагітна, і добре. У аристократів, може, і більше заморочок, тут уже не знаю. Але у простолюдинів свої плюси, – вона підморгнула мені. – Отже, мені довелося влити в тебе майже півпляшки вина, перш ніж ти достатньо осміліла і пішла в атаку. Я тебе навчила, що говорити спочатку, коли підсядеш за столик ректора. А далі все пішло як по маслу! Він сам був не проти компанії, і незабаром ви піднялися нагору. Я вирішила почекати про всяк випадок. Раптом щось піде не так. І, як бачиш, не дарма! – її обличчя затьмарилося. – Коли я побачила, як ти падаєш зі сходів і не ворушишся, мало не посивіла! – вона труснула рудою гривою і про всяк випадок оглянула свої доглянуті локони, що лежали на плечах. – А потім вибіг ректор... Точніше, Джуліан. Ну і...

– Далі я пам’ятаю, – я втомлено потерла скроні.

– Але ж усе склалося на краще, чи не так? – з надією запитала Брінна.

Вона явно справді мала почуття провини.

– Так, ти маєш рацію, – поспішила її заспокоїти.

Допомога цієї пробивної й активної дівчини, напевно, мені не раз ще знадобиться. Тож відштовхувати її від себе не буду. Але висновки зроблю. Її поради варто гарненько обмірковувати, перш ніж дотримуватися. По суті, для справжньої Анни Клайс вони обернулися смертю. Те, що її місце посіла я – всього лише випадковість. Хай там як, розгрібати наслідки доведеться вже мені. І не завадило б, нарешті, дізнатися, як я виглядаю.