Глава 3.1

ГЛАВА 3

– Пробач мені, Анно! – ледве ми залишилися самі, несподівано випалила руда.

Вона плюхнулася на ліжко, на якому я лежала, і втупилася на мене очима голодного кота, що випрошує їжу.

– Я ж не знала, що все так вийде!

– Ем... – промугикала я.

Сама ж гарячково розмірковувала. Без допомоги когось із місцевих я точно себе видам. Буду тупити через кожну дрібницю і дивуватися очевидним тут речам. Треба якнайшвидше вигадати підхожу причину, яка б пояснила мої дивацтва. І нехай викладати її кожному зустрічному не варто, але хоча б один помічник не завадить. А ця надміру активна дівчина, що називає себе моєю подругою, чудово підходить на таку роль.

– Брінно, можна де в чому тобі зізнатися?

– Звичайно! – та пожвавилася, всім своїм виглядом демонструючи, що я можу довірити їй що завгодно.

Підозрюю, вона так не тільки на мої секрети реагує. Найімовірніше, любить пхати носа в чужі справи і втручатися в них, навіть якщо не просять. Її нещодавня поведінка – найкращий тому приклад.

– У мене після падіння щось не те з пам’яттю, – зважилася я. – Напевно, через удар по потилиці. Тут щось пам’ятаю, тут не пам’ятаю.

– Ох! – руда широко розкрила очі й знову прикрила рота долонею. Схоже, це її улюблений жест. Але майже одразу прибрала руку і піднялася. – Може, ректора назад покликати? Нехай доліковує, раз схалтурив! – не надто схвально відгукнулася вона про роботу суворого близнюка.

– Ні, гадаю, якби він міг, то одразу б це виправив, – втримала я її. Не вистачало тільки нової спроби сканування мого тіла та мозку! Хто знає, на що здатні місцеві цілителі. Раптом розгледить щось зайве. – Адже він великий фахівець у цій справі. А отже, таке цілительством не виправиш.

Взагалі-то я і гадки не мала, наскільки хороший фахівець ректор. Лише зробила висновок з підслуханої розмови та власних відчуттів. Але якщо покажу, що взагалі нічого не пам’ятаю, буде надто підозріло.

– Так, ти, напевно, маєш рацію, – з глибокодумним виглядом кивнула Брінна. – Тоді що ж робити?

– Може, ти мені допоможеш? – кинула я пробний камінь. – Трохи залатаєш прогалини в моїх спогадах. А там, може, усе і стане на свої місця!

– Звичайно, я з задоволенням! – закивала головою дівчина.

– Для початку можеш сказати, як моє прізвище і де живе моя сім’я? – обережно промовила, хоч і розуміла, що через таке запитання сильно ризикую. – Дещо в голові спливає, але чомусь без чітких деталей.

Нова порція улюбленого жесту від Брінни. Потім мене буквально затопили жалістю і співчуттям.

– Ти навіть цього не пам’ятаєш?! Бідолашна! Ех, знала б я, чим усе обернеться, ніколи б тебе не підбила зв’язуватися з цим гадом!

Я мало не пирснула зі сміху, уявляючи, як би відреагував зеленоокий на таке висловлювання на свою адресу. Але стрималася і лише зобразила мученицький вигляд.

Руда схаменулася і почала розповідати. З цим у неї точно проблем немає. Тільки дай привід поговорити! І це в моїй ситуації великий плюс. Дещо і так вибовкає, навіть без додаткових запитань.

– Взагалі-то ми з тобою познайомилися тільки сьогодні в Академії. Під час відбору. Але дещо ти про себе розповіла.

Ось, значить, як! Для того щоб називатися подругами, знайомство занадто коротке. Ну та гаразд. Гріх скаржитися. Зате є і плюси. Брінна не встигла пізнати колишню господиню тіла настільки добре, щоб зміни в ній надто насторожили. А ось із сім’єю зустрічатися небезпечно! Невідповідності одразу спливуть. Поки я розмірковувала, Брінна продовжила говорити:

– Твоє прізвище Клайс. За батьком. Матері довелося взяти інше, коли вона вийшла заміж за твого вітчима. Здається, його звуть Роб Орліс. А твою матір Софі. Живете ви в поселенні Великий Ключ неподалік від Дріннера.

А гарна пам’ять у рудої! Так багато запам’ятала деталей про життя, по суті, чужої для неї дівчини. Але мені це тільки на руку!

– Ще з вами живе небіж твого вітчима – Бігл. Ти про нього вкрай невтішно відгукувалася. Він весь час до тебе чіпляється і намагається залізти під спідницю. Але поки що вдавалося відбиватися. Та і твій вітчим побоювався переходити межу через закон про обдарованих.

– А можна докладніше про цей закон? – обережно запитала.

Нова порція охання і жалю до бідної хворої Анни. І ось я вивуджую з Брінни чергову корисну інформацію:

– Кожного обдарованого, коли в нього відкривається дар, заносять до реєстру. А по досягненню двадцяти років він зобов’язаний прибути на відбір в одну з магічних Академій королівства. Ніхто не має права йому в цьому перешкоджати. Причому за заподіяння шкоди або вбивство юного обдарованого можна потрапити на плаху або рудники. Якщо той проходить відбір, то в нього є два шляхи. Перший: отримати безплатну освіту і повне забезпечення коштом Академії, але потім відпрацьовувати на королівство десять років. Другий: самому оплатити навчання і після закінчення Академії займатися тим, чим захоче.

Схоже, для звичайної сільської дівчини на кшталт Анни Клайс це реальний шанс на краще життя. З того, що раніше розповідала Брінна при близнюках, зрозуміло, що життя в неї було не солодке. І хитрий вітчим використовував обдаровану у своїй родині на повну. Та ще був кровно зацікавлений у тому, щоб вона відбір не пройшла і залишилася в його владі. Щоб остаточно переконатися в тому, що так і є, я поцікавилася: