Глава 2.1

ГЛАВА 2

Світ Ерла

Не знаю, що я очікувала побачити після смерті. Але точно не напівоголеного чоловіка в одних підштанках, який схилився наді мною. Нехай і рідкісного красеня, що я бігцем відмітила, поки була здатна тримати очі розплющеними.

Гарна статура тіла. З рельєфними м’язами, що грали під смаглявою шкірою. Обличчя теж не підкачало. Виразні вилиці. Чуттєві губи. Прямий ніс. Високе чоло. Неймовірної краси зелені очі з довгими темними віями, яким позаздрила б будь-яка дівчина. Широкий розліт темних брів. І, на диво, волосся набагато світліше. Золотаве. Хоча за тьмяного освітлення, що панувало навколо, воно здавалося радше мідним. Справжній ідеал чоловічої краси!

Утім, для мене зовнішність ніколи не була головною. Дейгана теж багато хто вважав красенем. А нутро в нього таке, що викликає лише страх і огиду. Тож довго роздивлятися типа в підштанках я не стала і зімкнула ніби налиті свинцем повіки.

Дивно. Мене мало розірвати на шматки від такого потужного викиду енергії. Все-таки в накреслення рун закралася помилка, що і призвела до кепського результату. Але я з цим змирилася. І що тепер?

На володіння Темного бога начебто не схоже. Та й пульсуючий у голові біль, що концентрується в районі потилиці, виразно натякає, що я все ще жива. Як і чому, незрозуміло.

Не встигла я обміркувати цю надзвичайно важливу думку, як поруч пролунав оглушливий жіночий крик:

– Варта! Хто-небудь, викличте варту! Мою подругу вбили!

Біль через цей пронизливий звук став ще сильнішим. Я поморщилася. Але сил на те, щоб знову розплющити очі, не було. А жінка продовжувала волати:

– Допоможіть же, хто-небудь! Чого ви всі стоїте?! Пошліть за вартою!

Судячи з усього, хто б іще тут не був присутній, виконувати побажання крикунки не поспішали. І її це категорично не влаштовувало:

– Боягузи! Боїтеся зв’язуватися з важливою шишкою, так?! Ну і що, що він ректор Академії?! Він усе одно злочинець! Спочатку спокусив, а потім убив мою подругу! І ви маєте щось зробити! Гей! Ви куди?! Негайно поверніться!

А вона наполеглива! – подумки посміхнулася я. Так відчайдушно бореться за справедливість. Можна захоплюватися такому завзяттю. Її ж подрузі можна лише позаздрити.

Я все-таки розплющила очі, щоб поцікавитися, який вигляд має ця хоробра дівчина чи жінка. І що сталося з її подругою.

– Та жива вона! – почулося поруч роздратоване. – І нікого я не вбивав! Вона сама впала зі сходів!

Мої очі натрапили на похмурий погляд смарагдових вирів, які продовжували дивитися просто на мене.

І раптом до мене дещо почало доходити. Поки що нечітке і невиразне.

Коли ж у полі зору з’явилося кругле личко якоїсь рудої дівчини, яка втупилася в мене жвавими і виразними карими очима, і пролунав знайомий, тепер уже радісний вереск, я переконалася, що моя божевільна здогадка підтвердилася.

Якимось неймовірним чином я все ж таки перенеслася в інший світ! Ось тільки не тілом. Душею!

Чисто в теорії можливість подібного наші маги розглядали. Навіть деякі дослідження проводили. Але підтвердити або спростувати свої теорії так і не змогли. Тому в підсумку визнали експерименти безперспективними і облишили.

Я ж, схоже, на власній шкурі довела, що перенесення в інше тіло можливе!

Як це сталося? Чи то винне неправильне накреслення однієї з рун чи то щось інше, незрозуміло. Проте результат очевидний. Я перенеслася в інший світ! Тільки що робити далі, і гадки не маю.

Потім мене і зовсім обдало холодом від невтішної підозри. Раз іншої душі я в цьому тілі не відчуваю, значить, дівчина, чиє місце я зайняла, померла. Раптом вона отримала травми, несумісні з життям?! Раптом я паралізована або вся переламана? І поки невідомо, наскільки впорається з цим місцева магія.

А що як в цьому світі її і зовсім немає?!

Від останньої думки стало ще страшніше. Я спробувала поворухнутися і відчула різкий біль у лівій руці. Але все інше цілком мені підкорялося. Схоже, вивих або перелом. Але це не так страшно, як пошкодження хребта. Ну і ще був присутній біль у голові. Мабуть, від удару потилицею об щось тверде.

Судячи з того, що я бачу поверх голів чоловіка і дівчини, я лежу під сходами, що вели на другий поверх. Нагорі стирчать кілька цікавих голів. Підозрюю, і внизу, неподалік від мене, є такі самі. Якщо судити за їхнім різноманітним зовнішнім виглядом, перебуваю я не в приватному будинку. Швидше, це таверна або готель.

Тішить те, що я чомусь розумію місцеву мову. Це вже значно полегшує моє становище. Мабуть, залишкова пам’ять від колишньої господині тіла.

Я спробувала покопирсатися в мозку в пошуках ще якихось відгомонів. Але відразу про це пошкодувала. Від навантаження голова заболіла так, що з губ мимоволі зірвався стогін.

Дівчина одразу ж вимогливо подивилася на золотоволосого красеня:

– Допоможіть їй! Ви ж цілитель!

Він поморщився і хотів щось сказати, як раптом пролунав чийсь гучний голос:

– Варта міста Дріннер! Що тут відбувається?