Глава 5

ГЛАВА 5

Розплющивши очі, я спочатку подумала, що в мене в очах двоїться. Наді мною схилилося два однакових обличчя. Проморгавшись, усе ж таки вловила відмінності. Очі на цих обличчях були різного кольору: аквамаринові та зелені. І одразу ж все стало на свої місця. Я усвідомила, де я, хто я, і що відбувалося до цього. Спробувала різко піднятися, але ректор утримав.

– Не поспішай, Анно! – він тепло мені посміхнувся. – З тобою все гаразд. Але ти витратила багато магічних сил. Я трохи підживив тебе цілющою енергією. Хоча в таких випадках найкраще допомагає відпочинок і спокій.

– Пане ректор, – пробурмотіла я. – Що ви тут робите?

– Це я його покликав, – Джуліан рішуче відсторонив брата і взяв мене за руку. – Ти як? Уже краще?

– Так, начебто, – подумавши і прислухавшись до своїх відчуттів, відповіла я.

– Мій братик не захотів довіряти тебе комусь іншому, – хмикнув Кайлен з-за його плеча. – Особисто притягнув до цілительської поруч з кімнатою очікування і викликав мене по «магічному віснику».

Відчуваючи легке збентеження, я вже уважніше заозиралася. Ми і справді знаходилися не в тій кімнаті, де я втратила свідомість. У цій були ліжка і якесь цілительське обладнання. Причому кілька були зайняті. А над учасниками, які постраждали під час турніру, клопотали інші цілителі. Тут, до речі, перебували й Іллара, і Гілберт Серронтар.

– Як він? – я кивнула в бік мого супротивника, відчуваючи певну провину.

– З ним уже все гаразд, – запевнив Кайлен. – Допомогу надали відразу. Тож навіть шрамів не залишиться. Але якби рани виявилися трохи глибшими, пошкодження були б значно серйознішими. Твоя химера не втомлює дивувати! Адже в ній відкрилися нові здібності прямо під час поєдинку? Я правильно зрозумів?

– Так.

Приховувати не було сенсу. Для обізнаної людини те, що сталося, очевидно.

– Цим, до речі, і пояснюється твоя занадто різка втрата сил, – кивнув якимось своїм думкам ректор. – У подібних випадках химера черпає енергію ще й з господаря, якщо своєї не вистачає. Проте тепер її магічне джерело значно збільшилося. Наступного разу те, що вона зробила цього разу, не потребуватиме стільки енергії.

– Рада це чути, – обережно відгукнулася я. – Скажіть, ви ж пам’ятаєте про нашу розмову щодо Тіани? Те, що вона стала сильнішою... Це ніяк не позначиться? Ви ж мені її віддасте?

– Наша домовленість в силі, – запевнив мене Кайлен. – Та і чим химера сильніша, тим складніше її контролювати. А в тебе це непогано виходить. Тож, гадаю, проблем не виникне.

Тут почулося характерне потріскування, і він витягнув з кишені свій «магічний вісник». Вимкнувши для решти можливість щось бачити і чути, почав слухати послання. Потім звернувся до нас:

– Пробачте, але я змушений вас залишити. Там одного учасника дуже серйозно поранили. Треба надати допомогу прямо на місці. Джуліане, подбаєш про Анну?

– Звісно. І без твого прохання б це зробив, – у звичній манері буркнув куратор.

Кайлен несхвально поглянув на нього, але нічого не сказав і рушив геть. Обличчя ж Джуліана пом’якшилося.

– Я відразу зрозумів, що з тобою щось не так! Пішла з арени така бліда, наче з тебе всю кров викачали. Ось і вирішив перевірити, як ти. А тут ще ці йолопи замість того, щоб одразу відвести тебе до цілительської, почали тормошити з усіх боків, – поморщився він.

– Вони просто нічого не зрозуміли, – заступилася я за друзів. – Я і сама не зрозуміла,  чому так розклеїлася.

– Гаразд. Почекаємо, поки оголосять вихід переможців. А потім я допоможу тобі дістатися до гуртожитку.

– Буду тобі дуже вдячна.

Бачити куратора таким турботливим було незвично, але дуже приємно. Зловила себе на думці, що сама його присутність поруч діє на мене як найкращі ліки.

Тут до цілительської занесли всю переламану Хейзел. І я здогадалася, що Шейлар теж здобув перемогу у своєму поєдинку. Вогневичка обдарувала мене неприязним поглядом і відвернулася, помітивши, що я на неї дивлюся.

Через якийсь час до приміщення зазирнув один з організаторів і оголосив:

– Ті, хто здобув перемогу у своїх поєдинках і може пересуватися сам, на вихід!

Джуліан допоміг мені піднятися і запитав:

– Сама йти зможеш?

Я зробила кілька обережних кроків і кивнула.

– Так, усе гаразд. Невелика слабкість залишилася, але це не страшно.

– Добре. Тоді я чекатиму на тебе біля арени.

– Домовилися.

Взагалі-то, звісно, хотілося влаштувати мамі невеличку екскурсію по Академії. Цього дня, якщо вже дозволені візити родичів і друзів, допускалися деякі послаблення. Але в такому стані я і справді мало на що здатна! Тож попрошу Брінну взяти це на себе. Вона збиралася зробити те саме для своєї рідні. Думка ж про те, що залюбки побула б наодинці з Джуліаном, поки він продовжує про мене піклуватися, здалася неймовірно привабливою. Ох, добре, що куратор не вміє читати думки! А то самій від них ніяково...

Деякий час з якимось мрійливим виразом я дивилася вслід Джуліану, який пішов геть. Потім схаменулася і поспішила за іншими учасниками турніру.