Глава 3

ГЛАВА 3

Сьогодні в Академії Лаграса панувала атмосфера справжнього свята. Скрізь вивісили магічні гірлянди, квіти, плакати з оголошенням про турнір і навіть короткою характеристикою учасників. Народ зранку ходив розбурханий і передчував цікаву розвагу. Тим паче що в дні проведення турніру всі заняття скасовувалися.

А ще було дещо нове, чого я аж ніяк не очікувала. Виявляється, під час турніру дозволений тоталізатор на бали. Можна зробити ставку на того чи іншого учасника. І залежно від того, скільки на нього ставлять, збільшити початкову кількість. Самі пари поєдинників стануть відомі тільки незадовго до початку. Поставити на когось з них можна буде прямо через наш артефактний браслет, що дуже зручно.

– Я на вас обох буду ставити! – попередила нас Брінна. – І тільки спробуйте програти!

Ми розсміялися.

– Зробимо все можливе, моє бойове лисеня, – лагідно сказав Шейлар, а я мимоволі пирснула зі сміху.

– Бойове лисеня?

Брінна залилася фарбою і докірливо подивилася на віднедавна свого офіційного хлопця.

– Я ж просила не називати мене так, коли ми не наодинці!

– Ой, пробач! – винувато відгукнувся Шейлар. – Я думав, раз це Анна, то можна.

Руда трохи поміркувала, потім усе ж таки кивнула.

– Гаразд, при Анні можна. Але ти щоб не сміялася! – вона войовничо подивилася на мене.

– Постараюся, – насилу стримуючи сміх, сказала я.

Тут ми дійшли до турнірної арени, де довелося розлучитися з подругою. Учасники мали перебувати в окремому приміщенні, подалі від глядачів. Але там було велике панорамне вікно з видом на арену. Тож ми нічого не пропустимо.

Ми з Шейларом прийшли сюди першими. Тому зайняли найзручніші місця, щоб спостерігати за тим, що відбувається зовні.

Я здивувалася тому, скільки тут сьогодні зібралося народу і без урахування самих студентів та співробітників Академії. Учасники скористалися дозволом ректора на повну і запросили сюди максимальну кількість гостей.

Від мене мала бути тільки мама. Але якщо вже видалася така можливість, я включила до списку і Етьєна Кавалі, і дядечка Ореста, і ще кількох представників цього сімейства. Нехай мама знаходиться в компанії надійних людей. Так мені буде спокійніше. Там же сиділи і рідні Шейлара, до речі. Наші сім’ї інстинктивно намагалися триматися разом. 

Тут мій погляд упав на одну з глядацьких лож для особливо важливих персон, і я спохмурніла. Неру! Мої новоявлені родичі. Причому навіть дід з’явився! Хоча Роберт розповідав, що торік він не приїхав на турнір за його участю, наплювавши на запрошення. Сьогодні ж сидів серед інших уболівальників з боку Роберта і явно говорив щось уїдливе, судячи з виразу облич навколишніх. Цікаво, чому він вирішив прийти? Дуже сподіваюся, що зі мною це ніяк не пов’язано! І Максиміліану Неру просто сподобалося переміщатися порталами. От і скористався ще одним приводом для цього.

Коли біля входу на турнірну арену з’явилися нові гості, народ помітно пожвавився. Я з цікавістю придивилася до них. І мої брови самі собою поповзли на лоба. Не впізнати його величність Айдена Фарнара, чий портрет я не раз бачила в кабінеті ректора, було неможливо. Тим паче він практично копія Радріка. Тільки більш серйозна і старша.

Схоже, сьогодні на турнірі збереться весь вайдарський вищий світ! І приємно усвідомлювати, що якби не мої портали, навряд чи це стало б можливим. Король не міг собі дозволити так легко покинути всі справи і приїхати повболівати за сина. Та і багато інших глав аристократичних сімей теж, найімовірніше, не приїхали б. Прислали б когось замість себе.

Позаду мене почулися голоси, і я відволіклася від розглядання гостей. Потихеньку у приміщенні збиралися й інші учасники. Я помахала рукою Альмі, запрошуючи її приєднатися до нас із Шейларом. І вона з радістю підійшла. Тим паче що знаходитися поруч з Лероном, Хейзел і Рігером їй явно було некомфортно.

Тут зайшли і другокурсники. Попереду – Зоряна Трійка. Решта – позаду, мовчки визнаючи їхнє лідерство. Радрік одразу оббіг очима приміщення. Знайшов мене і з променистою усмішкою рушив у мій бік. Я подумки вилаялася. Роберт Неру, який ішов поруч з принцом, ледь помітно підморгнув мені. І я так само ледь помітно йому посміхнулася.

– Ну що, новачки, хвилюєтеся? – звернулася до нас Верина, оглядаючи нас з деякою поблажливістю.

– Наче ти сама не хвилюєшся! – хмикнув Роберт. – Осоромитися на першому курсі ще не так критично. А ось на другому небажано. Та і новачки цього разу підібралися сильні. Тож нам доведеться добряче попітніти.

– Згоден з Робертом, – кивнув принц. – Але будемо сподіватися, що ми не осоромимося.

– Особливо на очах у твого батька і мого діда! – усміхнувся вогневик. – Минулого разу їх не було, і я почувався якось вільніше.

– Ось з цим я згодна! – підтримала його Верина. – Не очікувала, що сам король з’явиться на турнірі!

– Якби не можливість сьогодні ж повернутися до столиці, він би і не з’явився, – промовив Радрік. – А так чому б і ні? Усього лише потрібно заїхати на «портальну станцію», і ось ти вже в іншому місті. Зручна все-таки штука ці портали! Хотів би я особисто познайомитися з артефактором, який їх створив!