Глава 2

ГЛАВА 2

До дверей елітного гуртожитку у понеділок вранці я заходила з деяким хвилюванням. Зараз мала відбутися моя розмова з Робертом Неру. І я і гадки не мала, чим вона закінчиться. До цього в нас із ним були доволі непогані стосунки. Але як буде тепер? Хоча є ще шанс, що Алісія і Дван не стануть розповідати синові про цю сімейну таємницю. Захочуть розібратися з проблемою самі. Тоді я просто передам записку для його матері і піду.

Проходячи коридором, я зловила себе на думці, що не дуже хочу переселятися до елітного гуртожитку. Нехай і заслужила це за перемогу у відбірковому етапі турніру. І тут набагато кращі умови проживання. Але я воліла б і далі жити в одній кімнаті з Брінною і влаштовувати дружні посиденьки з сусідами в нашій спільній кухні. Та і там менше шансів зустрітися з тими, від кого вже не знала, чого і чекати. Зокрема, Радріка і Роберта. Ну і тут ще Джуліан під боком буде, що теж чимало бентежить. Утім, ми з Шейларом вирішили, що поки не назбираємо балів для Брінни, ніхто нікуди не переїде. Тож годі зараз про це думати.

Краще, щоб заспокоїтися, згадаю про візит до будинку Кавалі вчора ввечері. Мама так хвилювалася! Боялася, що Етьєн навіть розмовляти з нею не захоче і слуги нас не пустять. Але все вийшло зовсім не так! Нас прийняли одразу і дуже гостинно. Запросили на вечерю. А потім, коли ми коротко пояснили ситуацію, не ставши приховувати всієї делікатності проблеми, Етьєн запропонував чудовий вихід. Мама оселиться в його будинку. А коли знадобиться куди-небудь вийти, її постійно супроводжуватимуть двоє надійних охоронців.

Софі спочатку відмовлялася. Мовляв, це буде незручно і таке інше. Але Кавалі-старший і слухати нічого не захотів. Тож тепер за маму можна не переживати. Етьєн зробить усе, щоб про неї подбати. І, здається, навіть радий такому повороту. Тому, що отримав вагомий привід тримати Софі при собі постійно. Підозрюю, у такій безпосередній близькості їхні стосунки швидко переростуть у дещо більше!

Мимоволі посміхнулася від цієї думки. Але посмішка швидко зникла, коли я підійшла до потрібних дверей. Набравшись сміливості, постукала. Розуміла, звісно, що Роберт, напевно, ще спить. Ще навіть сигналу побудки не було. Але вирішила, що, може, і добре, якщо він буде злегка дезорієнтований. Швиденько віддам йому записку й одразу піду геть.

За дверима почулися кроки, і я затамувала подих. Серце мимоволі закалатало частіше.

Двері відчинилися, відкриваючи моєму погляду скуйовдженого Роберта. Точно ще спав! А побачивши мене, впав у якийсь ступор. Брови його самі собою зметнулися на лоба.

– Анно? Ти що тут робиш?!

– Пробач, якщо я  тебе розбудила, – поспішно затараторила я. – Ось, візьми! Передай це, будь ласка, своїй матері. Це конфіденційно. Тож сподіваюся, що сам читати не станеш.

Із цими словами я вручила ошелешеному Роберту запечатаний конверт.

Уже хотіла ретируватися, коли чіпка рука схопила мене за зап’ястя і втягнула всередину. Не встигла я отямитися, як опинилася за замкненими дверима наодинці з Робертом. Ну в нього і реакція!

До того ж він досить швидко впорався зі збентеженням. І тепер на його обличчі не читалося жодних емоцій.

Коли Роберт відпустив мою руку, я мимоволі скривилася, потираючи зап’ястя. Ще не вистачало, щоб там залишилися синці!

– Мені здається, нам слід поговорити, – пояснив Роберт у відповідь на мій здивований погляд. І, трохи запнувшись, продовжив: – Сестричка.

Я здригнулася і мимоволі відступила на крок. Але спина наштовхнулася на перешкоду. І я зрозуміла – відступати далі нікуди.  

– То ти все знаєш?

Це відкриття виявилося неприємним. І надто все ускладнювало.

– Учора в мене відбулася непроста розмова з батьками, – криво всміхнувся Роберт. – Чесно кажучи, я був шокований!

– Розумію. Я вчора була у такому ж стані після розмови з мамою, – в тон йому відгукнулася я.

– Присядеш? – він кивнув у бік крісел. – Можемо навіть чогось випити для зняття напруги. По келиху арнського коньяку?

Приймати хоч щось із рук новоявленого родича дуже не хотілося. Може, у мене, звісно, параноя розігралася. Але поки не з’ясую його ставлення до того, що відбувається, краще перестрахуватися.

– Ні, дякую, – я похитала головою. – Але, гадаю, поговорити нам дійсно не завадить. Так що так, я присяду.

Роберт посторонився, пропускаючи мене, і пішов слідом. Поки я вмощувалася у кріслі, собі все-таки налив у келих магічного коньяку і одним махом залив у себе. По його обличчю розпливлася задоволена усмішка.

– Ну ось, це краще за будь-який еліксир бадьорості! І добре прочищає мізки.

Сідати він не став. Налив собі ще келих, притулився спиною до камінної полиці й спрямував погляд на мене.

– Про що йдеться в записці, яку ти передала для моєї матері? – прямо запитав вогневик.

– Пропозиція миру, – натягнуто посміхнулася я. – Ми з мамою не претендуємо навіть на малу частину того, що належить родині Неру. Та і нам це просто не потрібно. На життя і так тепер непогано заробляємо. Нехай усе залишиться, як раніше. Ми живемо своїм життям, ви – своїм. Але якщо не погодитеся і почнете влаштовувати якісь підступи, нам доведеться вжити відповідних заходів. Наприклад, ми можемо поділитися таємницями вашої родини з тими, кого ви залякати не зможете. І в разі, якщо з нами щось станеться, цю інформацію оприлюднять. Ви ж цього не хочете?