Глава 5

ГЛАВА 5

На щастя, візника, з яким ми їхали, Джуліан відпускати не став. Тож ми дбайливо поклали маму всередину екіпажа, а самі сіли навпроти. Я очікувала, що ми поїдемо прямо до якогось місцевого цілителя. Але куратор розпорядився везти нас до тієї самої таверни, де ми вже якось ночували.

– Чому ми не поїдемо до цілителя? – запитала я.

– Не факт, що ті, хто надає в Дріннері такі послуги, погодяться прийняти твою матір одразу, – резонно зауважив Джуліан. – Тим паче що в них зараз можуть бути пацієнти. У таких випадках прийнято спочатку домовлятися. А возити її в такому стані по всьому місту не варто. Краще викликати цілителя до нас.

– Але якщо ви самі говорите, що вони можуть не погодитися їхати просто зараз, – здавлено сказала я. – А в мами залишилося так мало часу...

– Послухай, довірся мені! – куратор узяв мою руку і злегка стиснув. – У мене є план. До того ж будь-який цілитель тут не допоможе. Потрібен найкращий. І, на щастя, у мене є один такий знайомий.

– Ви хочете попросити приїхати до моєї мами ректора?! – у мене навіть подих перехопило.

Я не сміла і сподіватися на таке. Але тепер неабияк збадьорилася. Такий фахівець, як Кайлен Дрімлен, здатен витягнути буквально з того світу! Головне, щоб він погодився кинути всі свої справи і примчати на допомогу чужій для нього простолюдинці. Але якщо брат попросить, то може, і погодиться.

– А що як відвезти її прямо до Академії? – несміливо запропонувала я. – Тоді ректорові не доведеться кудись їхати. Він усе-таки зайнята людина.

– Надто довга дорога, – заперечив Джуліан. – Твою матір може розтрусити і стан погіршиться. Та й зараз через те вбивство заходи безпеки в Академії посилили. Поки будемо вибивати дозвіл і залагоджувати усі формальності... – він не договорив, але я і так усе зрозуміла.

Лише кивнула, погоджуючись зі слушністю його доводів. Тепер усю увагу зосередила на матері, яка дихала дедалі важче. З якимись хрипами. Навіть попри те, що тюремний цілитель прибрав найпомітніші ушкодження на обличчі, виглядала вона, як і раніше, погано. Риси обличчя загострилися, губи посиніли. І це сильно тривожило. Якби не уривчасте дихання, можна було б узагалі прийняти її за небіжчицю.

Нарешті, екіпаж під’їхав до таверни. Візник допоміг Джуліану витягнути Софі назовні, отримав щедру плату і поїхав. А ми зайнялися влаштуванням хворої.

На щастя, проблем зі зняттям номера не виникло. Я оцінила те, що Джуліан взяв не що-небудь подешевше, а пристойну кімнату. Хотіла було сама розплатитися з господарем таверни. Але куратор так на мене подивився, що засунула свій гаманець назад.

Ні, я розумію, звісно, що на людях він не хотів виглядати скнарою, нездатним заплатити за жінок, які прийшли з ним. Але пізніше я обов’язково все віддам! Так вирішила для себе і рушила слідом за чоловіками. Господар забажав особисто проводити нас до номера. Ще й погодився прислати служницю, щоб допомогла привести Софі до ладу, коли Джуліан попросив про це.

Зволікати з викликом Кайлена він теж не став. Щойно вклав мою матір на ліжко, анітрохи не переймаючись чистотою постільної білизни, одразу дістав з кишені вже знайому мені річ. Таку саму яскраву кульку бузкового кольору, яку подарували Роберту Неру. Мабуть, для брата ректор не пошкодував поліпшеної розробки і не став чекати, доки вона офіційно надійде в продаж.

Я з хвилюванням спостерігала за тим, як Джуліан насичує кульку своєю магічною енергією, і та спалахує ще яскравішим світлом. А потім у повітрі з’являється щось на кшталт дзеркала, в якому відображається сам маг. Причому воно було прозорим з обох боків. І я легко бачила те саме, що й він. Хоча, підозрюю, зона огляду зі зворотного боку обмежена тим, що перебуває у фокусі.

– Кайлене, дуже потрібна твоя допомога! Якнайшвидше! Кидай усі справи і їдь до тієї самої таверни, де ти колись лікував Анну. У нас у запасі лічені години! Подробиці при зустрічі.

Він стиснув кульку в руках сильніше. Зображення замерехтіло, а потім розчинилося в повітрі.

– Повідомлення відправлено, так? – тихо запитала я. – І як швидко воно дійде до ректора?

– Уже дійшло, – куратор напружено дивився на кульку у своїй руці.

А я зрозуміла, що він очікує відповіді брата з не меншим нетерпінням, ніж я.

Тут увійшла служниця, прислана господарем. І ми з нею зайнялися турботами про Софі. Потрібно було хоч трохи змити з неї кров і перевдягнути в чисте. Для цих цілей служниця пообіцяла принести що-небудь з власного одягу. Зрозуміло, за додаткову плату. Але я запевнила її, що з цим проблем не буде.

Раптом кулька в руках куратора почала видавати звуки, схожі на потріскування. І я зрозуміла, що так виглядає прийом повідомлення. Завмерши, втупилася в напівпрозоре дзеркало, що знову виникло в повітрі. У ньому тепер відображався ректор, який вочевидь знаходився не у себе в кабінеті, а на якомусь полігоні.

– Джуліане, ти впевнений, що без мене не обійтися? – трохи роздратовано запитав він. – У нас тут надзвичайна ситуація! Один йолоп другокурсник уявив себе великим магом і посварився з Робертом Неру. Була дуель. Ще й без «захисних артефактів». Ти тільки поглянь, що від нього лишилося!

Фокус змістився на тіло студента, що лежало на землі. Те більше нагадувало запечене до стану вугілля м’ясо. І при цьому, що найдивовижніше, хлопець був усе ще живий і навіть у свідомості. Волав щодуху, поки штатний цілитель Академії проводив над ним якісь маніпуляції. А поруч стояла Зіркова Трійця і спостерігала за тим, що відбувається. Причому ніхто з них навіть зовні не виявляв будь-якого співчуття до потерпілого.