Глава 3

ГЛАВА 3

– Годі рюмсати, Клайс! Розповідай! – відірвав мене від нападу жалості до себе рик Джуліана.

Роб Орліс, який вже трохи оговтався, спробував було випередити:

– Бачте, вельмишановний лорде, річ у тім, що...

– Я звертався не до тебе! – відрізав куратор. – Клайс, підтирай шмарклі й говори!

Його погляд зупинився на розірваній ганчірочці, на яку перетворилася моя спідня білизна. І я відчула, як на зміну сльозам приходить пекучий сором. Скрикнула, коли Джуліан підняв руку – і від принизливого свідоцтва того, що тут ледве не сталося, залишився тільки попіл. Утім, я цьому навіть зраділа. Хоча й усвідомлювати, що на мені тепер взагалі немає білизни, і всі присутні тут чоловіки про це знають, було ніяково. Але треба щось говорити, якщо не хочу погіршити і так непросту ситуацію. Поки що Джуліан ще готовий мене вислухати, а не сам зробити висновки з побаченого. Ба більше, краще сказати йому правду. Бо якщо спіймає на брехні, більше шансу виправдатися може і не бути.

– У нас з мамою борг перед Робом Орлісом, – рішуче змахнувши сльози, заговорила я.

– Я в курсі, – похмуро кивнув куратор. – Цей тип показував мені твою розписку. То й що? Мені здавалося, це питання вже було вирішено. Ти почнеш виплачувати йому борг після закінчення навчання в Академії.

– Він не захотів чекати, – дзвінким від ненависті до вітчима голосом сказала я. – Повісив борг на мою маму. Заради цього навіть розлучився з нею і змовився з начальником в’язниці.

– Вона бреше! – поспішно вигукнув Роб Орліс, люто блимаючи на мене очима і обіцяючи своїм поглядом усілякі кари. – Паплюжить ім’я чесної людини своїм поганим язиком! Вона завжди була брехухою, скільки себе пам’ятаю! І прийшла ця тварюка сюди, щоб запропонувати своє жалюгідне тіло в рахунок сплати боргу! А так-то щодо матері вона має рацію. Але то теж рідкісна погань, як і її донечка. Гуляла з іншими чоловіками, поки я працював у поті чола...

Подальший потік його брудної брехні перервав потужний удар у щелепу. Не знаю, як, але Джуліан блискавично опинився поруч і, витягнувши Роба Орліса з-за письмового столу, відправив на підлогу одним ударом. А потім додав ще один по ребрах.

– Я попереджав, щоб ти мовчав! – прошипів він, дивлячись на чоловіка, який корчився біля його ніг. – Ще одне слово, і лише стусанами не обійдешся. Зламаю тобі руку або ногу. Що ти сам обираєш?

Вітчим позеленів і відчайдушно замотав головою, даючи зрозуміти, що все зрозумів і такі заходи застосовувати не потрібно. Потім погляд куратора відшукав Бігла, який вже прийшов до тями після мого удару, і наказав йому переміститися до родича. Той не наважився заперечити і поспіхом рушив у вказаний бік. По дорозі ще й дістав сильний удар ногою по гомілці, мабуть, для прискорення, через що болісно охнув.

– Розповідай далі, Клайс! – зажадав Джуліан.

– Вітчим заявив мені, що гроші в якості оплати боргу його тепер не влаштовують, – продовжила я, з задоволенням поспостерігавши за приниженням цієї парочки. – І що в них з його новим другом начальником в’язниці виникла думка, як використати студентку Академії найвигідніше. Вони вирішили зайнятися перепродажем магічних зіллів.

– Їхні мотиви я ще зрозуміти можу, – примружився куратор. – Але чому ти на це погодилася? Хіба тебе не попереджали про наслідки? Про таке студентам говорять на перших же заняттях.

– Так, я знаю про наслідки, – я зіщулилася під його поглядом. – Але вітчим сказав, що якщо я цього не зроблю, мою маму відправлять на каторгу або вб’ють у в’язниці.

– Ти могла звернутися по допомогу до мене або будь-якого іншого наставника. До ректора, врешті решт, – зауважив Джуліан. – Таке не залишили б поза увагою і втрутилися!

– Тоді маму точно вбили б! – я сміливо зустріла його погляд. – Тож мені довелося ризикнути. Краще вилетіти з Академії, ніж... – голос зірвався, але мою думку куратор і так зрозумів.

– Ясно, – кивнув він. – Далі говори!

– Вони зажадали від мене двадцять зіллів в рахунок сплати боргу. Після цього маму мали випустити. Але вітчиму цього здалося замало, – я зціпила зуби, потім змусила себе продовжити: – Він вирішив, що я маю і надалі постачати йому зілля. Вимагав від мене написати зізнання в тому, що я свідомо порушувала правила Академії і передавала зілля на сторону. Так він міг би постійно тримати мене на гачку.

– І як додатковий мотиватор вирішив використати цього борова? – наставник кинув недобрий погляд на Бігла.

Той зараз повністю позбувся свого звичного самовпевненого й нахабного вигляду. І взагалі намагався сховатися за спиною дядечка. Хоча це не вийшло б за всього бажання. За габаритами він його перевершував.

– Як далеко ви готові були зайти, якби я не з’явився? – обвівши очима обох чоловіків, похмуро запитав Джуліан.

І вітчим, і його небіж відвели очі, не наважуючись зараз збрехати. Зрозуміло було, що за це Джуліан каратиме боляче й безжально.

– Навіть блокіратор магії десь роздобули! – похитав головою наставник, який, схоже, встиг помітити і цю деталь. – Де ключ від нього?

Вітчим тремтячою рукою поліз до кишені своєї куртки і простягнув магу якусь тонку невеличку пластину. Куратор різко вирвав її з його рук і підійшов до мене. І в цей момент Бігл, який явно підозрював, що нічого хорошого на них тепер не чекає, відчайдушно рвонув до дверей.