Глава 2

ГЛАВА 2

Потрібний будинок вдалося відшукати напрочуд легко. Він з’явився в полі зору, варто було мені піднятися на пагорб і огледіти околиці. Великий, двоповерховий, добротний. Навколо простягалася досить велика кількість землі, що належала вітчиму. Засіяні пшеницею та іншими культурами поля, пасовища з худобою.

Щоб за всім цим встежити, Роб Орліс використовував людей з села. Причому здебільшого тих, хто мав дурість взяти в нього гроші в борг. Як я встигла переконатися на власному досвіді, вітчим у таких випадках виявляв себе як справжній кровопивця. І розплатитися з ним було дуже важко.

Анну він теж використовував без жодних докорів сумління, вичерпуючи крихти її дару насухо. Вона не тільки підживлювала своєю силою поля Орлісів, а й, по суті, здавалася в оренду заможним сусідам.

Як дівчина не вигоріла за такого поводження, взагалі незрозуміло! Підозрюю, паралельно з магічною вона використовувала і свою життєву енергію, коли була зовсім несила. Але це вкрай небезпечний шлях для мага. Ще кілька років у такому режимі – і дівчина б згоріла як свічка.

Зуби мимоволі зчепилися. А неприязнь до Роба Орліса спалахнула з новою силою. Скоріше б він зник з мого життя!

Те, що будинок і справді належить Орлісам, я зрозуміла, проходячи повз поле з пшеницею. Мене окликнула одна з жінок, яка, мабуть, упізнала Анну. Міцно збита, з приємним круглим обличчям і добрими очима.

– Анно, дівчинко, рада тебе бачити! – доброзичливо вигукнула вона. – Прийшла своїх провідати?

На жаль, як її звати, я не знала. Тому довелося імпровізувати.

– Так, вирішила зайти до них.

– Тільки твоєї мами тут немає, – затьмарилося обличчя доброї жінки. – Пан Орліс сказав, що вона захворіла, і він її відвіз до міста на лікування. Там пробуде, доки не вилікується або не... – вона осіклася і винувато відвела очі. Потім постаралася знову посміхнутися якомога тепліше. – Але ми всі сподіваємося, що твоя мама одужає. Навіть відвідати її хотіли. Ось тільки адреси не знаємо. Ти як дізнаєшся в пана Орліса, скажи нам. Софі така хороша, добра жінка. Її всі люблять і поважають. Як і тебе, дівчинко! Ми такі раді були за тебе, що вдалося вступити до Академії! Хоч хтось серед наших у люди виб’ється!

На серці клекотіло стільки всього, що я ледве стримувала емоції. Цей мерзотник ще й збрехав усім з приводу того, що зробив з дружиною. Напевно, якби не вигоріла справа з зіллям, просто згноїв би Софі у в’язниці. А селянам сказав, що лікування не допомогло і вона померла. От же тварюка!

– Обов’язково скажу вам адресу, коли дізнаюся, – пообіцяла я жінці.

До неї я відчувала тільки позитивні емоції. Тішило те, що все ж таки Анну оточували не лише негідники, а й хороші люди. Напевно, тільки це і допомогло їй не зламатися.

– Я піду. Не буду вам заважати, – посміхнулася я, і жінка згідно закивала.

– Так, пан Орліс дуже не любить, коли працівники відволікаються від роботи! Ще й ти прочухана можеш отримати за те, що заважаєш нам працювати. Він у нас швидкий на розправу, – зітхнула вона і поспішила повернутися до роботи.

Дехто з тих селян, хто був поблизу, але не наважився долучитися до розмови, наостанок доброзичливо помахав мені рукою. Я вчинила так само і рішуче попрямувала далі.

Хм, схоже, моя конспірація накрилася мідним тазом! Утім, у мого візиту до села є цілком безневинний привід. Нібито прийшла провідати рідних. Он і селяни це підтвердять.

На подвір’ї біля самого будинку я побачила Бігла Орліса, який розвалився на ґанку. Він ліниво покрикував на працівників, які розвантажували віз з якимись великими діжками. Але побачивши мене, одразу ж залишив це заняття і піднявся. Вальяжно рушив до мене, розкинувши руки.

– Ба, які люди! Невже сама пані велика магиня до нас завітала? А ви чого витріщаєтеся?! – визвірився він на чоловіків, які відволіклися на цю сцену. – Тягніть усе до сараю і забирайтеся! У вас ще купа роботи в полі!

Ті поспішили повернутися до роботи. А Бігл наблизився до мене і поклав свою лапищу мені на плече, через що мене мало не пригнуло до землі.

– Ну, ходімо, коли вже прийшла! Дядечко на тебе чекав з нетерпінням!

Я поспішила скинути його руку. Але мерзотник спробував ляснути мене по п’ятій точці, коли заходила у двері. Заняття з Джуліаном не минули дарма, і я встигла ухилитися. Потім розвернулася до Бігла і прошипіла:

– Тримай свої брудні руки при собі! Інакше пошкодуєш!

Демонстративно створила конструкт «гнучкої лози» і хльоснула ним перед самим носом здорованя. Той мимоволі відсахнувся й недобре вищирився.

– Сильною себе відчула, значить? Ну-ну...

Проігнорувавши загрозливу інтонацію, я процідила:

– Де вітчим?

– У себе в кабінеті, – буркнув Бігл. Від показної привітності не залишилося й сліду. – Чекай поки що тут. Я скажу йому, що ти заявилася.

І Бігл пройшов повз мене, спеціально спробувавши зачепити плечем, від чого я знову ухилилася.

Зникнувши десь у глибині будинку, він не показувався хвилин п’ять. Вочевидь вирішив покарати таким чином, змушуючи чекати. Тож на той час як знову з’явився, мій настрій ще більше погіршився.