Глава 1

ГЛАВА 1

Уранці ми прокинулися в не найкращому настрої. Раз у раз поглядали у бік ліжка, яке нещодавно займала Мілена. Важко було повірити, що її більше немає. Ще й дивні обставини смерті дівчини лякали та викликали безліч запитань.

На звичний ранковий збір ми виходили похмурі й пригнічені. Утім, наставники, які до нас підійшли, виглядали не ліпше. Підозрюю, що їм узагалі вночі не вдалося поспати. Напевно, розслідування тривало і після того, як студенти розійшлися. А Джуліан і Дейна, як куратори першокурсників, брали в ньому безпосередню участь.

– Є якісь новини? – наважилася я висловити запитання, що читалося в очах абсолютно всіх студентів.

Я гадала, Джуліан огризнеться і накаже не лізти не у свої справи. Але він лише зітхнув і почав говорити:

– Співробітники Служби Безпеки дослідили браслети абсолютно всіх працівників і студентів Академії. Але нічого не виявили. З усього виходить, що Мілена Сойн знаходилася в парку сама. Або з кимось, на кому не було артефактного браслета.

– Але як таке можливо?! – здивувався Шейлар. – Адже сторонніх у такий час на територію Академії не пускають. І навіть вдень на це потрібна спеціальна перепустка, підписана особисто ректором.

– Резонне міркування, студенте Орлен, – кивнув куратор. – А отже, той, хто це зробив, має особливі навички в проникненні на захищену територію.

– Хочете сказати, це був найманий убивця вищого класу? – підняв брови Лерон. – Раз зміг подолати усі захисні системи?

– А я бачу, ви цікавилися подібними питаннями! – криво всміхнувся Джуліан.

– Ну, будь-який аристократ, якому є що втрачати, має подібним цікавитися, – анітрохи не збентежився білявий. – На наш маєток теж ставили потужну захисну систему. Я, як спадкоємець мого батька, був присвячений у ці питання.

Куратор деякий час свердлив його підозрілим поглядом, а потім кивнув. Мабуть, вирішив, що Лерон до вбивства Мілени точно не може бути причетний. У нього стовідсоткове алібі. Синьооке і чорняве таке, що як раз кидало на хлопця закохані та схвильовані погляди. Ось же! Любов сліпа, що називається.

– Хай там як, але ми теж розглядаємо варіант з найманим убивцею як цілком імовірний, – підсумував Джуліан. – Можливо, Мілена випадково на нього натрапила. І вбивця її усунув, як небажаного свідка. І, судячи з того, що більше ніхто не постраждав, це змусило його змінити свої плани і забратися геть, доки не здійнявся переполох.

– Такі професіонали зазвичай беруть за свої послуги чимало, – знову з виглядом знавця встряв Лерон. – Отже, і ціль має бути значуща.

Куратор поморщився. Вочевидь і він думав про те саме. А я мимоволі заклякла. Якщо згадати про випадок у Лаграському лісі і зіставити з висновками співробітників Служби Безпеки, складається невтішна картина.

– Невже хотіли вбити принца Радріка? – глухо запитала я.

– Ну, в Академії є й інші діти з впливових родин, – зауважила Дейна, порушивши тишу, що запанувала після моїх слів. – Тож зрозуміти, хто саме опинився під загрозою, важко. Тому ректор доручив нам застерегти вас, щоб тепер усі були вдвічі обережні. Якщо побачите щось або когось підозрілого, негайно повідомляйте нам або охоронцям. І намагайтеся не ходити поодинці. Не можна виключати, що вбивця все ще знаходиться на території Академії. І що він просто зачаївся в очікуванні нагоди довести справу до кінця.

Деякі особливо вразливі студенти нервово зглитнули. Навіть ті, хто під визначення «діти з впливових родин» узагалі не підходили. А то хто його знає! Раптом теж виявляться небажаними свідками, як нещасна Мілена, і потраплять під гарячу руку злочинцю.

– Гаразд, можете йти! Навчання ніхто не скасовував, – сказав Джуліан, відпускаючи нас.

Збуджено перемовляючись, студенти розійшлися.

На обіді в їдальні теж усі розмови крутилися навколо вчорашньої трагедії. Мене ж не полишали підозри, що вбити збиралися саме Радріка. Тож коли він, відокремившись від своєї компанії, підійшов до мене по закінченню обіду, не змогла його просто відшити. Хоча раніше і збиралася так вчинити.

– Анно, не приділиш мені хвилинку? – напружено запитав принц.

Очі в нього були запалені, під ними залягли тіні. Видно було, що теж погано спав цієї ночі.

Під зацікавленими поглядами інших студентів і неприязним – принцеси Іллари, я кивнула і мовчки пішла за принцом до виходу з їдальні.

Радрік відвів мене вбік від головного корпусу і деякий час мовчав, збираючись з думками. Потім заговорив:

– Анно, я хотів би вибачитися за свою вчорашню поведінку. Вона була неприпустимою.

– Добре, – трохи зніяковіло відгукнулася я. – Давай про це забудемо. Сподіваюся лишень, що подібне більше не повториться.

Він кинув на мене косий погляд і з небажанням кивнув.

– Я постараюся стримуватися. Хоча все ще сподіваюся, що колись ти подивишся на мене інакше.

– Радріку... – почала було я, але він перервав:

– Знаєш, що для мене найстрашніше?

– Що?

– Те, що на місці тієї студентки могла опинитися ти! Уже всі знають, що ти знаходилася поруч із нею незадовго до смерті. Якби Джуліан не пішов тебе проводжати, хто знає, що могло б... – його голос зірвався.