Глава 5

ГЛАВА 5

На обід я запізнилася, як і на частину наступного заняття. Але поставилася до цього спокійно. Навіть попри те, що за запізнення шкідливий викладач із «Загальної історії» позбавив мене одного бала.

Брінна всю лекцію, яку я майже не слухала, тривожно на мене поглядала. Але я все ще була надто збуджена своїм відкриттям і ледве стримувала нетерпіння.

– Що з тобою? Ти не захворіла? – після закінчення лекції запитала подруга.

– Ні, – посміхнулася я їй. – Просто я досягла деяких успіхів в артефакториці. І мені треба дещо тобі показати і запропонувати. Тільки давай зробимо це після занять.

– Заінтригувала! – простягнула Брінна. – Ну, добре. Головне, що з тобою все гаразд. Тримай, – вона дістала з сумки два яблука і простягнула мені. – Захопила для тебе з їдальні.

Я вдячно посміхнулася. Що б я без неї робила?

Втикаючись зубами в червоний бік соковитого і солодкого яблука, я зрозуміла, що і справді хочу ризикнути. Довіритися Брінні і в цьому. Якщо вже така людина, як вона, зрадить або підведе, тоді в цьому житті взагалі нікому не можна вірити. Ось тільки як щодо Шейлара? Так, він хороший хлопець. Але зараз я не була готова довіряти йому так само, як Брінні. Може, з часом і його присвячу в деякі свої таємниці. Поки ж треба бути обережною.

Руда, нехай і з неохотою, але погодилася поспілкуватися наодинці, без Шейлара, після закінчення занять. Той же з розумінням посміхнувся і не став нав’язуватися. Напевно, подумав про якісь дівочі секрети, що не призначені для чоловічих вух. Що ж, так навіть краще!

Я потягла Брінну в один з залів для магічних тренувань, через що вона ще більше здивувалася. Спочатку хотіла повести її в майстерню, але потім передумала. Це минулого разу мені пощастило, що помічник Айвара Фемі не звертав уваги на те, чим я займаюся. Не факт, що так буде й надалі. До того ж після занять туди могли прийти й інші студенти, щоб поекспериментувати. А зал для магічних тренувань, якщо вже займеш один, буде винятково у твоєму розпорядженні. Двері за бажання зачинялися на магічний замок.

– Я дуже заінтригована! – зауважила Брінна, коли ми, нарешті, залишилися самі. – Розповідай!

– Для початку подивися на це, – я простягнула їй мою останню поробку – браслет.

Вона з подивом покрутила його в руках. На її обличчі відбилося нерозуміння.

– Так, браслет, звісно, гарний. Як і той твій гребінь, що зруйнувався. Але...

– Та не зважай ти на зовнішній вигляд! – поморщилася я. – Це не заготовка, а діючий артефакт, який мені вдалося зробити!

– Серйозно?! – на обличчі рудої все-таки відобразився легкий інтерес. – І що тобі вдалося туди запхати? Невже твою «лозу»? Чи ти ще якийсь конструкт знаєш?

Останнє було сказано жартівливим тоном. Брінні явно не спадало на думку, що я і справді володію ще якимось конструктом.

– А ти перевір! – усміхнулася я, нехай і трохи напружено.

Ох, чую, Брінна з мене не злізе, поки не почує більш-менш прийнятні пояснення! Але я б і не починала цю розмову, якби не була готова частково відкритися. Звісно, всю правду поки що не скажу навіть рудій. Навряд чи вона до неї готова. Не повірить або вважатиме божевільною. Але можна піти й іншим шляхом.

– Зараз, тільки одягну «захисний артефакт», – Брінна з побоюванням віддала мені браслет.

Потім пройшла до стелажа, де лежали «захисні артефакти». Шкода, що виносити їх звідси не можна. Місцева «захисна система» фіксувала, хто їх брав і коли поклав на місце. Про це нам ще Радрік розповідав під час екскурсії. На території Академії поза спеціальними місцями заборонено носити такі артефакти. А то хто знає, що може статися! Якийсь аристократ начепить на себе потужну річ і почне третирувати простолюдинів, не боячись наслідків. Ні, всі «бойові» і «захисні артефакти», придбані поза Академією, вилучалися і за потребою видавалися, якщо студент збирався вийти за її стіни. Але щось я відволіклася.

Брінна активувала «захисний артефакт» і рішуче простягнула до мене руку. Судячи з її страдницького вигляду, нічого доброго вона не чекала. І одягала браслет з острахом. Але з поваги і симпатії до мене відмовлятися не стала.

– Активуй, не бійся! – якомога впевненіше сказала я. – Я вже перевіряла його на собі.

– Ага, а раптом вдруге він усе-таки зруйнується! – ледь чутно пробурмотіла Брінна.

Але все-таки натиснула на руну активації і міцно заплющила очі.

Секунда. Друга. Руда відкрила очі. Зі здивуванням витріщилася на мене.

– А що саме він має робити?

– Ти на свою шкіру поглянь! – розсміялася я.

Брінна скосила очі вниз і завищала від несподіванки, побачивши дерев’яну луску, що вкрила її тіло включно з одягом.

– Цього не може бути! – ошелешено видихнула вона. – Але як?! – руда покрутила на руці браслет і подивилася на мене. – Я гадала, що такі конструкти можна кріпити тільки на броню. Ні, ну ще припускаю, що захистом могла покритися тільки рука, на якій браслет. Але все тіло?! Як тобі це вдалося?

– Перш ніж я відповім, проведемо ще один експеримент, – з загадковим виглядом заявила я.