Глава 3

ГЛАВА 3

Джуліан Мінгар

Джуліан робив звичні випади мечем, імітуючи бій з невидимим супротивником. Добре натреноване тіло раділо навантаженню й охоче корилося кожній команді.

Відчувши чиюсь присутність, він завершив останній рух і зупинився. Із задоволенням відзначив, що форму він не втратив за ті дні, коли дозволив собі розслабитися. Навіть не захекався. І це тішило.

Повільно розвернувся, уже знаючи, кого побачить. Із темряви, що скупчилася навколо, виринула маленька фігурка. Хтось незнайомий з цією людиною навряд чи сприйняв би її як загрозу. Будова тіла немов у підлітка, зовнішня тендітність. Але Джуліан до таких ідіотів не належав. Він чудово знав, наскільки небезпечний чоловік, що стоїть перед ним. І, поклавши руку на серце, не бажав би ставати його ворогом.

У відкритому протистоянні Джуліан, звісно, вийшов би переможцем. Але проблема в тому, що тарієць навряд чи став би діяти відкрито, якби захотів його знищити. Ні, він дочекався б слушного моменту, коли противник до цього не готовий, і завдав би підступного удару! На щастя, зараз Іан Лоурі на його боці. Тож остерігатися його не варто.

– Що скажеш, Іане? – запитав Джуліан, дивлячись на маленького чоловічка. – Якщо, звісно, ти встиг дійти якихось висновків щодо неї.

– Одразу скажу, висновки суперечливі, – на губах природника з’явилася легка усмішка. – Але навряд чи побоювання твого брата виправдані. Дівчина не проходила особливої підготовки.

– А може, вона майстерно прикидається недосвідченою? – припустив Золотий Генерал.

– Якщо так, то не робила б настільки безглузді проколи. І не показала б тобі більше, ніж необхідно. Я пильно спостерігав за вашим тренуванням. Так, колись, можливо, вона і займалася з наставниками. Тільки ті навряд чи бажали зробити з неї бойову одиницю. Швидше, підтягували загальний фізичний рівень. Але це явно було давно. Тіло втратило вправність. Зараз вона ніби знову намагається привести його у форму. І потенціал у неї є. Вміє терпіти біль. Наполеглива. Вперта. Але той, хто тренував мене, не взяв би її в учениці.

– Чому?

– Вона занадто емоційна. Не вміє приховувати свої почуття навіть коли це необхідно. Принаймні для того, хто вміє помічати такі речі, всі її емоції очевидні.

– Отже, Анна Клайс не шпигунка.

– У житті буває що завгодно, звісно, – знизав плечима Іан. – Але якщо ті, кого ви з Кайленом остерігаєтеся, і послали б сюди когось, то навряд чи таку, як вона. Аж надто ризиковано. Те, що з нею щось не так, це я точно можу сказати. Вона щось приховує. Знає і вміє більше, ніж хоче показати. Але це навряд чи те, про що думає Кайлен. Що відомо про її родину?

– Простолюдини. Батько був з військового стану. Загинув під час одного з боїв з бунтівним герцогом, – коротко повідомив Джуліан. – Принаймні за офіційною версією. Матері довелося вийти заміж за місцевого заможного селянина. Той не надто добре ставився до падчерки. Використовував її дар для власного збагачення. Сам бачиш, у якому вона стані. Дивитися боляче! – він поморщився. – Сама шкіра та кістки.

– А я дивлюся, ти до неї небайдужий! – природник глузливо пограв бровами.

– Дурниці! – буркнув генерал. – Я просто констатую очевидний факт.

– Аякже! – широко посміхнувся Іан. – Послухай, Джуліане, у тебе та сама проблема, що й у цієї дівчинки. Свої емоції ти приховувати не вмієш, як би не намагався. Хоча, зізнаюся, твій нинішній вибір мене дивує. Зазвичай ти віддаєш перевагу іншим жінкам.

– Що скажеш про Радріка? – проігнорував його репліку Золотий Генерал. – Його інтерес до неї мене насторожує. І теж мимоволі викликає підозри.

– З того, що я встиг помітити, дівчина ніяк не заохочує увагу принца. І це навіть дивно, – у задумі простягнув природник. – Будь-яка простолюдинка на її місці з радістю вхопилася б за таку можливість. Але не вона. А ось Радрик... Навіть не знаю. Цей хлопчина далеко не простий. Ось він, на відміну від тебе, чудово вміє носити маски. Інтерес він до неї, звісно, виявляє помітний. Але чим він викликаний, поки що важко сказати. Може, це свого роду бунт через нав’язану наречену? Вирішив пограти на нервах татуся і зав’язати скандальний роман на очах у власної нареченої. І не став обирати для подібної мети дівчину свого кола, щоб уникнути негативних наслідків. Радрік – справжній спадкоємець трону. Тож не стане налаштовувати проти себе аристократію без вагомої причини. Ось і обрав найбільш нешкідливий об’єкт. Може, хоче виторгувати у батька якісь додаткові преференції перед майбутнім весіллям?

– Якщо так, то з вогнем грає паскудник! – насупився Джуліан. – Хіба він не розуміє, що Айдену простіше усунути перешкоду, що йому заважає, ніж іти в цій ситуації на поступки? Наш король такі ігри не любить!

– А тебе б такий розвиток подій засмутив, чи не так? – усміхнувся природник. – Не хочеш, щоб дівчинку усунули.

– Вона все ж таки моя підопічна.

– Ось тільки не треба прикрашати мені вуха ліанами! – розреготався Іан. – Ти не з тих, хто стане панькатися зі своїми підлеглими наче курка-насідка. Радше, кинеш у воду і будеш спостерігати: випливе чи ні. А якщо не випливе, скажеш, що туди йому і дорога такому нікчемі.

Джуліан невизначено знизав плечима.