Глава 2

ГЛАВА 2

Увечері я з небажанням натягнула тренувальну форму і попленталася на полігон. Краще б зайнялася чимось кориснішим! Але хто мене питатиме? Упевнена, якщо не прийду на індивідуальне заняття, тільки гірше собі зроблю. Ще й почав накрапати дрібний дощик, що не додало гарного настрою.

Джуліана поки що не було, тож довелося мокнути під дощем на самоті. Цікаво, він спеціально спізнюється? Вирішив у такий спосіб познущатися? Утім, артефактний браслет показував, що до призначеного часу три хвилини. Це я прийшла раніше.

Від нічого робити стала розминатися. Так хоч трохи підготую м’язи до майбутніх знущань. Але почувши глузливий голос куратора, різко зупинилася:

– Бачу, ти часу даремно не втрачаєш, Клайс! Це тішить. І вправи досить непогані. Я їх, між іншим, вам на заняттях не показував. Тебе хтось тренував раніше?

Я повільно розвернулася в бік Джуліана, який застиг за кілька кроків від мене. Він дивився якось дивно, трохи примружившись, а знайома іронічна усмішка не зачіпала очей.

– Ні, ніхто мене не тренував, – обережно сказала, подумки проклинаючи свою необачність. – Просто бачила, як Шейлар самостійно тренується. От і запам’ятала кілька вправ.

Ох, сподіваюся, він не стане прямо запитувати в духовика, так це чи ні! Інакше я точно попадуся!

– Гаразд, – простягнув куратор. – Ти й справді робиш їх не надто вміло. Видно, що тіло не привчене. І, якщо вже зайнялася розминкою, продовжимо.

Він став навпроти мене і почав показувати вправи, які доводилося за ним повторювати. Не встигла я порадіти, що розминка цього разу виявилася доволі легкою, тільки щоб розігріти м’язи, як Джуліан скомандував:

– Досить, мабуть! У нас ще купа роботи.

Я насторожено подивилася на нього. Що, цікаво, для мене приготував цей гад? Явно нічого хорошого!

– Щоб досягти ідеальної форми, тобі необхідно багато чому приділити увагу, – менторським тоном заговорив наставник. – Витривалість і міцність м’язів прийдуть з часом. Але ніхто не стане робити тобі на це знижку. У поєдинках доведеться показувати результат уже зараз. А з цим у тебе проблеми! Тож твій єдиний вихід на даний момент – розвивати швидкість реакції. Вміння ухилятися від атак противника. Правильно падати і прикривати найбільш вразливі частини тіла, якщо удару уникнути не вдалося. Але взагалі-то твоя головна зброя – хитрість. Від тебе не очікують чогось видатного. Тож можна цим скористатися. Дочекатися моменту, коли противник втратить пильність і впевниться у твоїй слабкості. І в цей час вдарити. Найбільш вразливі точки, куди варто бити, я тобі покажу пізніше. Зараз же зосередимося на розвитку швидкості реакції.

Я дивилася на нього розширеними очима.

– Хочеш про щось запитати? – перервав свою промову Джуліан, помітивши мій стан.

Невпевнено кивнула.

– Я думала, ви покликали мене сюди, щоб познущатися. А виходить, хочете допомогти?

– Одне іншому не заважає, студентко Клайс! – усміхнувся куратор багатообіцяльно. – Не забувайте, що насамперед я ваш куратор. І маю дбати про те, щоб ви отримали необхідну підготовку.

– Тоді чому тут знаходжуся тільки я? Хіба я найгірша в групі? – з підозрою запитала.

– Одна з найгірших, – не став сперечатися зі мною Джуліан. – Проблема в тому, що ті, хто перебувають на одному з вами рівні, навіть не прагнуть його поліпшити. Я спостерігав за всіма вами під час занять. Більшість лише відбуває повинність. Сприймає тренування як неминуче зло. Ви ж дійсно стараєтеся. Прагнете стати кращою. Вам є сенс допомагати. Їм ні. Не можна навчити того, хто не бажає цього сам.

– А як же портрет? – невпевнено запитала я. – Хіба ви через нього не розлютилися?

Джуліан хмикнув.

– Швидше, ви мене розважили, студентко Клайс! Не думав, що у вас настільки жвава уява. Але те, що для свого малюнка ви обрали саме мене, навіть лестить. У вашій роботі відчувається пристрасть, емоції. І це наводить на певні думки.

Він неспішно наблизився. Я насилу змогла залишитися на місці. Але вся напружилася, насторожено дивлячись на чоловіка. І коли він потягнувся рукою до мого обличчя, ухилилася і відступила вбік.

– Ми, здається, тут заради тренування, наставнику Мінгар? – намагаючись, щоб голос звучав рівно, промовила я.

– Ви маєте рацію, – всміхнувся куратор і раптом різко змінив тон, скомандувавши: – Відійдіть на десяток кроків. І готуйтеся ухилятися.

Сам же дістав з кишені мантії якийсь невеличкий артефакт, що надівався на долоню. Я поспішила відбігти на зазначену відстань, не очікуючи нічого хорошого. І виявилася права!

Мить – і в мій бік полетів «повітряний згусток» розміром з волоський горіх. Очікувано, він виявився швидший за мене і влучив у верхню частину грудей. Удар був доволі болючий. Тож я скрикнула і з обуренням подивилася на Джуліана.

– Що це таке?!

– Артефакт для тренування швидкості реакції, – широко посміхнувся наставник. – Вам подобається? Хочете, ми припинимо, студентко Клайс, і продовжимо перервану розмову про вашу пристрасть до мене?

– Яку ще пристрасть?! – обурилася я. – Нічого подібного!