ГЛАВА 6: ТІНЬ У ТЕМРЯВІ

Після уроків Олівія почувалася виснаженою. Вогонь підкорився їй лише на мить, а потім вирвався з-під контролю. Вона згадувала, як полум’я охопило дерев’яну конструкцію, як усі погляди звернулися на неї, як страх скував її серце. Що, як вона ніколи не навчиться керувати своєю силою? 
— Не засмучуйся, — сказала Міранда, коли вони поверталися до гуртожитку. — Усі новачки роблять помилки. 
— Але ніхто не створює мало не пожежу на першому ж уроці… — зітхнула Олівія. 
Леон усміхнувся, і в його бурштинових очах промайнув ледь помітний вогник захоплення. 
— Якщо чесно, це було вражаюче. 
Вона скоса глянула на нього, але він, здається, говорив щиро. 
— Просто треба тренуватися, — додав він. — Я допоможу тобі, якщо хочеш. 
Олівія вагалася, але потім кивнула. 
— Було б чудово. 
Вони дійшли до гуртожитку, розташованого в одному з веж Академії. Високі арочні вікна впускали місячне світло, що грало на мармурових підлогах. У коридорах тихо гули магічні лампи, а вдалині було чути приглушений шепіт нічних духів, які жили в стінах старовинної будівлі. 
Тієї ночі Олівія не могла заснути. Вона відчувала втому, але її думки постійно поверталися до уроку. Чому саме вона отримала вогняну магію? Чи зможе вона її контролювати? А що, як вона не впорається? 
Вона встала з ліжка й підійшла до вікна. Холодне нічне повітря освіжило її, коли вона відкрила його. Зірки мерехтіли в небі, а повний місяць висів над Академією, ніби старий спостерігач за всіма її секретами. 
Раптом у дворі щось рухнулося. Темна постать з’явилася між деревами, її силует ледве виділявся на тлі тіней. 
Серце закалатало. 
Постать зупинилася. Олівія відчула, як її огортає дивне відчуття – її хтось розглядав. 
І тоді пролунав шепіт, ледве відчутний, немов вітер, що пробіг між листям. 
Ти не готова. 
І фігура зникла, ніби її ніколи й не було. 
Олівія довго стояла біля вікна, намагаючись зрозуміти, що це було. Видіння? Уява? Чи справді хтось стежив за нею? 

Наступного ранку вона прокинулася ще до того, як золотий дзвінкий кристал сповістив про початок дня. Вона майже не спала, а лише переверталася в ліжку, розмірковуючи над побаченим. 
Але в Академії кожен день починався рано – і починався з бойових мистецтв. Усі студенти першого курсу зобов’язані були брати участь у ранкових тренуваннях. 
Олівія швидко одягнула спортивну форму: темні зручні штани, світлу сорочку та легку жилетку з емблемою Академії. Вона зібрала волосся у високий хвіст і поспішила вниз, у внутрішній двір. 
Величезний майданчик був уже заповнений учнями. Вони стояли рівними рядами, слухаючи інструкції тренера – кремезного чоловіка з шрамом через усе обличчя. Його голос лунав гучно: 
— Ваша магія — це добре, але що, якщо ви не зможете її використати? Що, якщо ворог обеззброїть вас? Ви маєте вміти боротися і без заклинань! Почнемо з розминки! 
Олівія приєдналася до групи, відчуваючи, як сонливість поступово зникає. Вони виконували удари руками та ногами, працювали в парах, відточуючи техніку. Вона ніколи не думала, що бойові мистецтва можуть бути такими захопливими. 
Коли тренування закінчилося, учні розійшлися по корпусах. Олівія зустрілася з Леоном за сніданком і одразу ж розповіла про те, що сталося вночі. 
— Ти впевнена? — він виглядав стривоженим. 
— Так. І я чула голос. 
Леон задумався. Його очі стали темнішими, ніби він щось пригадував. 
— Це не добре. 
— Що ти маєш на увазі? 
Він зітхнув і відставив тарілку. 
— У магічному світі є сили, які не бажають, щоб хтось отримав особливу силу. Якщо за тобою стежать… це може бути попередженням. 
— Попередженням про що? 
Леон подивився їй у вічі. 
— Що попереду тебе чекає щось велике. І небезпечне. 
Олівія відчула, як усередині наростає тривога. Але разом із цим – і незрозуміле відчуття передчуття. Вона знала, що її поява в Академії була не випадковою. Але що, якщо це не просто доля? Що, якщо це випробування? 
Що, якщо хтось дійсно стежить за нею і чекає, коли вона зробить перший крок у невідомість?