ГЛАВА 3: ПЕРШІ КРОКИ В МАГІЇ

Олівія ступила на холодні мармурові сходи Академії Чарів, і відчуття трепету охопило її. Серце калатало в грудях, а дихання перехопило від хвилювання. Це місце випромінювало силу й таємничість, і дівчина не могла повірити, що тепер вона є частиною цього світу.
Величні двері розчинилися без жодного дотику, і перед нею відкрився просторий хол, осяяний тисячами мерехтливих світляків, що плавали під стелею, схожою на зоряне небо. Повітря тут було напоєне ароматами старих пергаментів, легкого диму свічок і якимось невловимим магічним шлейфом, що залишався у повітрі після сотень накладених заклинань.
— Це неймовірно… — прошепотіла Олівія, не в змозі відірвати погляду від дивовижних орнаментів, що виблискували на стінах, змінюючи свої візерунки кожні кілька хвилин.
— Скоро ти звикнеш, — усміхнувся Леон, проводячи її коридором.
Коридори академії були схожі на лабіринт: високі аркові проходи, килими із золотими нитками, що переливалися в світлі магічних факелів, і картини, на яких постаті чаклунів та магічних істот повертали голови, немов пильно спостерігаючи за гостями. Деколи зі стін з’являлися напівпрозорі тіні, які пошепки обговорювали події академії. «Живі привиди минулих учнів?» — здивовано подумала Олівія.
Нарешті вони дійшли до величних дверей із темного дерева, обвитих візерунками з рунічних символів. Професорка Ейден відчинила їх легким рухом руки, і перед Олівією відкрився величний кабінет.
Кімната вражала своєю атмосферою: високі вікна впускали приглушене світло, відбиваючись у кришталевих колбах та магічних артефактах, що стояли на темних дубових полицях. Повітря було сповнене ароматом старовинних пергаментів, сухих трав і легкого відтінку магічної аури.
У центрі стояв великий дубовий стіл, усіяний розкритими книгами, сувоями, а поряд лежали дивні блискучі камені, які час від часу мерехтіли м’яким світлом. На стінах висіли стародавні карти світу, астрологічні діаграми та портрети колишніх викладачів, чиї очі, здавалося, слідкували за гостями.
Професорка сіла у високе крісло, вишите магічними символами, і спокійно перехрестила пальці на столі.
— Сідай, — сказала вона, вказуючи на крісло навпроти.
Олівія нерішуче сіла, відчуваючи, як її серце калатає.
— Ти сказала, що потрапила сюди через книгу? — професорка уважно подивилася на неї.
— Так… Вона засвітилася, і… я тут.
Ейден задумливо кивнула.
— Це дуже рідкісний випадок. Магічні книги здатні відкрити портал лише для обраних.
— Але я… звичайна, — пробурмотіла Олівія.
— Можливо, ні, — відповіла професорка. — Це ми ще з’ясуємо.
Вона підійшла до книжкової шафи, витягнувши невеликий кристал, що відсвічував блакитним полиском.
— Поклади руку.
Олівія вагалася, але потім простягнула долоню. Як тільки її пальці торкнулися каменя, він спалахнув яскравим світлом. У кімнаті повітря ніби загуло від невидимої сили.
Професорка різко підняла голову.
— Магія стихій…
Леон здивовано підняв брови.
— Це рідкісний дар. Дуже сильний.
— Магія стихій? — запитала Олівія.
— Це означає, що ти можеш керувати природними силами: водою, вогнем, землею або повітрям, — пояснила Ейден. — Але який саме твій елемент, ми ще з’ясуємо.
Олівія відчула, як її світ перевертається.
— І що тепер?
— Тепер ти станеш студенткою Академії, — сказала професорка. — І перше, що тобі потрібно, — навчитися контролювати свою силу.
Того ж вечора Олівію провели до її кімнати. Вона була просторою, з величезним великим вікном, що виходило на ліс. Відображення місяця м’яко мерехтіло, створюючи казкову атмосферу. Масивний дубовий стіл із книгами стояв навпроти, а поряд — ліжко з синьою постіллю, що, здається, мерехтіла магічними символами.
«Ого, тут є навіть сучасні зручності», — здивовано подумала Олівія, оглянувши ванну кімнату.
Закривши двері, вона сіла на ліжко, намагаючись осмислити все, що сталося. Її голова була переповнена питаннями, але втома швидко накочувала хвилями.
Двері тихо прочинилися, і всередину зазирнув Леон.
— Ну, як тобі перший день у магічному світі?
Олівія усміхнулася, хоча всередині ще вирувало тисячі емоцій.
— Схоже на сон.
Він присів у крісло навпроти.

— Завтра почнуться заняття. Якщо хочеш, я допоможу тобі розібратися.
— Було б чудово, — відповіла вона.
Леон кивнув, і на мить запанувала тиша.
— Олівія, я не знаю, чому саме ти тут, але відчуваю — у тебе велике майбутнє.
Дівчина зустріла його погляд і зрозуміла, що її пригоди лише починаються.