Гдава 3

Оглянулася, я опинилася в гарній просторій, світлій кімнаті з високою стелею та панорамними вікнами. Декор у кімнаті був схожий ніби я знаходилась у замку на сучасний лад. З меблів білий робочий стіл, велика шафа з дзеркалом та величезне ліжко, як у казці. А щоб тебе! Чому я не могла приземлитися на 3 см лівіше, на м’яке ліжко з багатьма подушками. Я намагалася зрозуміти, що в біса тут відбувається. Аж раптом в кімнаті з’явився чоловік, просто, не зайшов, не заліз, просто з’явився з повітря. Що за..? Високий, чорнявий, кароокий, статний чоловік з трьох денною борідкою, широкоплечий, спортивної статури. На вигляд йому років 30, він мені більш нагадував актора з гарячих фільмів. Чоловік був вдягнений у військову форму, але чомусь чорного кольору і без кітеля та зброї. 
-  Еллеона? Запитав він мене.
От чортяка симпатичний, могилу собі копаєш назвавши мене так. Хоч я так і записана в паспорті, але мені ніколи не подобалось це ім’я.
- називайте мне Елла! А ви хто?
- Я Фрідріх, чаклун клану чорного дракону! Вас вже чекають, ходімо!
-Хахааххах.. Хто? чаклун ? тоді я принцеса всесвіту, хаха. стоп. Що за чортівня ? Де я? Куди іти? Хто чекає? Як я сюди потрапила?
- Ходімо! Зараз все тобі пояснять. 
Ми вийшли з кімнати та потрапили до великого, довгого коридору з масивними колонами. Ми йшли вздовж нього хвилин 15, але здавалось ніби вічність. На стінах в цьому коридорі були картини й фрески, які ніби розповідали про жителів цієї будівлі. Всі в гарних стародавніх вбраннях, а ось почали сучасні сукні з елементами стародавнього фасону. Які цікаві люди…. Це ж я…. Я стала, як вкопана і дивлюсь на картину, а щоб тобі пес бороду лизав! ні ну дійсно я.
-  Чом тут мій портрет???
Спитала я, але відповідь так і не дочекалася, я почала кричати
-  Алло!Ви мене чуєте? Звідки тут я? Чого ви мовчите? Чому тут МІЙ ПОРТРЕТ? Що за..?
-   Ходімо! Тобі все пояснять! 
Холодно відповів він
-  Ні, поки Ви мені все не поясните, я нікуди не піду!
Моє обурення було на вищому рівні, я стала як вкопана, але він навіть не звернув увагу і просто сказав:
-  Вам все розкажуть, ходімо! Ви самі себе затримуєте!
І він просто пішов далі, скребтавши зубами я пішла далі. Ми підійшли до якоїсь великої двері, з невеликою, круглою ручкою. Фрідріх відкрив двері й ми зайшли.
-  Ви..?