Втеча з міста

Уночі я намагалася хоч трохи поспати, але мені вдалося задрімати ненадовго. Раптом я прокинулася від того, що мене будить Уляна. 

- Лілю, прокидайся! Скоро тут будуть зловмисники! Вони удосконалили впливач! Правоохоронці рекомендують нам тікати! Негайно збирайся!

 Я зібралася дуже швидко, правоохоронці виділили для нас автомобіль. Дядько і тітка сіли спереду, а я, Влад, Уляна, Мілана та Сніжана сіли на задні сидіння, автомобіль правоохоронців вмісткий. 

- А як же твої Уляно, батьки, твоя тітка, Мілано? - запитала я.

- Їх правоохоронці вивезуть з міста іншим автомобілем, - відповіла Уляна.

- Я все одно якось хвилююся, - сказала я.

Раптом Уляна почала важко дихати, потім сказала:

- Зараз з тобою зв'яжеться сестра,  але ти не відповідай, бо вона пов'язана із зловмисниками, які полюють на тебе. Якщо ти відповіси, то вона повідомить, що ми тікаємо з міста. 

Зі мною дійсно намагалися зв'язатися, але я не відповіла, потім зв'язок повторювався не один раз. 

- Вони уже приїхали до будинку твоїх тітки і дядька, зрозуміли, що ми тікаємо і їдуть нас шукати, - сказав Влад.

- Нам потрібно звернути з дороги і десь сховатися так, щоб нас не знайшли, - сказала Уляна. 

- Я знаю одне таке місце, - сказав дядько Зорян і ми звернули з дороги.

-Там справжня погоня: зловмисники шукають нас, а за ними гоняться правоохоронці, - сказала тітка Олександра. 

Ми їхали десь дві години,  а потім зупинилися.

- Ось ми й приїхали у місце, де сховаємося, - сказав дядько. 

Ми усі вийшли з машини і занесли речі у невеликий будинок, тут ми лягли спати, скоро буде світати.