У дядька Зоряна

Я уже тиждень живу у дядька, він розповів мені про мою прапрабабусю, яка була стихійницею,  вона служила у самого кемміста, це голова країни, вона служила віддано двадцять п'ять років, але одного разу убили його сина і прапрабабусю Горпину звинуватили у вбивстві, її кинули за ґрати,  потім стратили. Були свідки, які говорили, що сина кемміста убив якийсь чоловік за допомогою блискавки, яку від пустив із своїх рук, але Горпину все одно покарали. А уже через двадцять років хтось довів, що це не вона убила сина кемміста. Історія печальна, здається,  що мама і тато вірять в те, що Горпина убивця й думають,  що я повторю її долю, тому відмовилися від мене.

Я гуляю містом, милуюся ним, воно красиве, тут незвична архітектура, більшість будівель круглої форми або трикутної.  Будинок дядька Зоряна круглий і це для мене дивина.

Раптом я помітила,  що мені назустріч іде Уляна, коли ми зустрілися, то привіталися. 

- Привіт, Лілю. Співчуваю тобі, коли від тебе відмовилися рідні люди, то це дуже боляче. 

Я навіть не здивувалася, що Уляна знає, що сталося й без моєї розповіді.

- Я знаю історію своєї прапрабабусі Горпини, вони бояться, що я повторю її долю і вважають нашу покійну родичку винною у смерті сина кемміста, але мені від цього легше не стало.

Ми бачилися часто, стали подругами, дядько, тітка і Владислав зраділи цьому, мій двоюрідний брат навіть познайомився з Уляною, ми часто гуляємо містом, Влад і Уляна показали мені всі відомі й маловідомі частини міста. 

Так ми й незчулися, як минули дні і нам треба було їхати в академію.