Новина

Ми з Уляною знову їхали поруч, розмовляли, хоча у мене в голові було тільки одне, як сказати батькам, що я буду стихійницею, а не ясновидицею,  як усі в моїй родині. У мене не тільки батьки й сестра, а і дядько Зорян, він, до речі,  брат тата його дружина Олександра та їхній син Владислав ясновидці. Я думала, що батьки розчаруються у мені.

Я повільно зайшла у двір, першою мене зустрів Владислав, він вищий за мене, кароокий шатен,  має спортивне тіло, на ньому сіра футболка і чорні штани.

- Привіт, майбутня ясновидице,  - радісно сказав мій двоюрідний брат. 

- Я потрапила на факультет стихій, - сказала я і опустила очі. 

Владислав обережно узяв мене за плечі й ми пішли до будинку, з нього вийшла Віолета, вона нас побачила і запитала:

- Лілю, Владе, що сталося?

- Я буду стихійницею.

Мої плечі опущені. 

Віолета охнула від здивування й прикрила рот рукою. Владислав прибрав руки з моїх плеч,  утрьох ми зайшли у будинок, у передпокої я побачила батьків,  дядька Зоряна і тітку Олександру. 

Я відразу повторила фразу, яку сказала Віолеті хвилину тому. 

- Як стихійницею?! - викрикнула мама.

- Тільки не моя донька, ти негайно забереш документи із академії і не будеш навчатися!

- Але ж це неможливо зробити. І що в цьому поганого?

- Це погано закінчиться! - сказав суворо батько. 

- Ліля не винна, що у неї є дар саме стихійниці, не потрібно її сварити і забороняти навчатися, - втрутився дядько Зорян. 

- Краще заспокоїти і змиритися, - додала тітка Олександра. 

- Ліля ганьба для нашої сім'ї, - сказала Віолета.

- Що ти таке говориш?! - крикнув на неї Владислав. 

- Ми відмовляємося від тебе, Лілю! - сказав тато, мама повторила це ж саме. Ще й Віолета сказала,  що їй більше не сестра. Після цього я розплакалася. 

Мене обняв дядько Зорян і сказав суворо:

- Від вас трьох я такого не очікував, більше ви тут не побачите ні мене, ні моїх дружину й сина.

Я зібрала речі й ми учотирьох пішли з будинку, де я виросла. 

Ми поїхали у місто Сан, там живе дядько Зорян і його сім'я.